Створення роману Шолохова “П. Ц.” припадає на 30-ті роки – роки колективи-зації. Це відгук на події, що відбуваються в країні. “Соціалістичні перетворення” в селі – це основний зміст роману Шолохова. По-бальна колективізація, насильницьке усуспільнення селянської власності, ломка доль багатьох людей, раптом опинилися в лавах “куркулів “, які підлягають викорінення як клас, сліпе і бездумне підпорядкування розпоря-жениям “верхів” – все це знайшло своє відображення в романі. Письменник бачить своїх героїв у момент крутого перелому, коли в їх долі владно вторгаються нові початку, руйнуються колишні умови їх існування. Вже сама назва “Піднята цілина” – говорить про зміни.
Комуністи в романі – це представники всього нового, що несуть в собі перетворення. Свої уявлення про таких перетвореннях Шолохов втілює в образі Давидова. Давидов – слюсар Путилівського заводу, колишній моряк, якого надсилають в Гримучий Лог для проведення колективізації. Його тверд-дость в партійних справах ми бачимо з перших сторінок роману в суперечці з секретарем райкому: “я буду проводити лінію партії, а тобі, товаришу, рубану напря-мік: твоя лінія помилкова, політично неправильна, факт”. В селі він людина нова, цим можна, на мій погляд, пояснити його жорстокість, непреклон-ність по відношенню до ворогів. На відміну від Размьотного, Давидов не знає цих людей, їх долі його не цікавить. Він робить свою справу, для якого його… сюди прислали. При розкуркуленні він глибоко не намагається вникнути в суть справи, для нього будь-кулак – це ворог: “був партизан – честь йому за це, кулаком став, зробився ворогом – розчавити!” Вказівки партії – єдине правильне для Давидова. Таким образів несправедливого, на мій погляд, розкуркуленню піддаються люди, що нажили своє багатство чесною працею. Свою жорстокість щодо куркулів він сам пояснює своїм дитинством: батька сосла-в Сибір, а мати була змушена вийти, кажучи сучасною мовою, “на панель “: “… а вони нас жаліли. … як ти можеш жалкувати?”. Незважаючи на все це, Давидов повністю відданий колгоспу, своїй справі. Те, що Давидов не знає добре людей, стає перешкодою на шляху будівництва колгоспу: на посаду завідувачем всім колгоспним господарством, будучи переконаний в чесно-сти, він призначає Острівної. Він не знає про минуле Якова Лукича, Давидов довіряє йому, як міцному і досвідченому господарнику, відкидаючи всі підозри: “Якщо б він був несприятливим, то не працював би так ударно… Ні, Островнов – відданий нам колгоспник!” Але рано чи пізно все стає явним.
Але Давидов ще й людина, якій не чужа любов. Лушка Нагульнова, колишня дружина Макара Нагульнова, зуміла знайти “пряму стежку до бесхитро-стному і не загартованому в любовних випробуваннях серця Давидова… “.