Л. Н. Толстой в романі “Війна і мир” навмисно уникав героїзації образу російського полководця.
Кутузов є представником народу, звичайним російським людиною, здатним зрозуміти бажання і прагнення народу. Народ боявся за своє майбутнє, за свободу і незалежність своєї країни. І в цій війні потрібен був Кутузов, адже саме народ обрав його на посаду головнокомандувача, всупереч волі царя.
Кутузов не надає значення власній особистості, він вважає, що є щось, що набагато сильніше і значніше його волі – це невідомий хід подій. І він умів бачити цей хід, події, зрікатися власної волі заради загального блага, він стверджував, що “перемогли” навіть якщо доводилося відступати за довго до початку Аустерлицкого бою передбачив поразку.
Л. Н. Толстой зображує Кутузова як істинно російської людини, здатного зрозуміти бажання і прагнення народу. Він не тільки великий полководець, але і прекрасний психолог, навчений життєвим досвідом людина. Кутузов не прагнув до слави, героїзму, він відчуває, любить і вірить у російських людей, солдатів, якими йому доводиться командувати. Йому від природи дано розуміти їх потреби. Толстой написав про те, що немає величаючи там, де немає простоти, добра і правди. І все це було у Кутузова.
Одним з перших в російській літературі Толстой Л. відійшов від традиції зображення Наполеона як великої особистості, яка своєю волею змінила хід історії. Вперше ми бачимо Наполеона очима князя Андрія, бачить його після Аустерлицкого бою. Андрій захоплювався Наполеоном, навіть хотів, як і він, знайти свій “Тулон”. Болконський лежить поранений, і перед ним постає його колишній кумир, возбуждавший в ньому честолюбні мрії і плани: “Він знав, що це був Наполеон – його герой, але в цю хвилину Наполеон здавався йому настільки маленьким, нікчемним людиною”. Нашестя Наполеона на Росію в романі Л. Товстого – це замах на найглибші основи людського життя. Дванадцятий рік у романі “Війна і світ” –… це вирішальне спростування такої спроби, і Наполеону прямо протиставлений Кутузов. Кутузов переживає військові події не стільки розумом, скільки серцем. Так, бачачи відступ російських військ під Аустерліцем, він говорить, вказуючи на біжучі війська: “Рань не тут, а от де!” В протилежність Наполеону, Кутузов – не носій своєї волі, все в його образі назад свавіллю, насильству над природним ходом речей. Він не наказує, а просить солдатів, що ще раз доводить любов до народу. Толстой переконаний, що природний хід історії відомий заздалегідь, і він визначається не волею однієї людини, а прихованим рушієм подій – у війні 1812 року цим двигуном автор називає “приховану теплоту патріотизму”. Відомо, що автор “Війни і миру” з великою недовірою ставився до військової, науці, вважав, що не нею визначається успіх чи неуспіх війни, а чимось зовсім іншим. Це інше виявляє себе у всенародної волі, в пориві людей, а значення Кутузова в тому, що він об’єднує цю загальну волю. В образі Кутузова автор підкреслює, насамперед, його простоту, відсутність позерства, властивого Наполеону. Навіть на коні Кутузов сидить як-то ніяково, без щеголеватости. Кутузов природний у всіх своїх душевних Рухах, він не прагне до особистої слави. Ще одна дуже істотна риса – Кутузов скептично ставиться до становиться заздалегідь планів битв, до диспозициям, до всієї військової науки. Він бачить шлях перемоги в іншому – в щось невловиме, в тому, щоб служити неминучого ходу речей, визначеного заздалегідь. “Кутузов знав не розумом чи наукою, а всім російським істотою знав і відчував те, що відчував кожен російський солдат”, – так пише Толстой Л. про свого героя. У цьому, у цій простоті і природності Кутузова, бачить автор головну його відмінну рису, головний ознака справжньої величі.
Таким чином, Толстой, не героїзуючи Кутузова, підносить його над Наполеоном. А в очах російського народу Кутузов був, є, і залишиться героєм на всі часи.