Ось і настала довгоочікувана новорічна ніч. Ніч, яку чекають з самого початку року. Адже багато після того, як відзначать Новий рік, починають чекати наступного, адже новорічна ніч наповнена любов’ю до близьких людей, вірою в краще завтра, надіями. Ось і ми родиною зібралися за святковим столом. І в такі моменти я мимоволі починаю згадувати все, що пережив за цей рік. Це і перша самостійна поїздка на велосипеді, про що я мріяв вже кілька років, але не міг виконати. Це і перше самостійне приготування їжі. І нехай це була всього лише яєчня, але від того стає так добре і так тепло на душі, що хочеться готувати її постійно, поки це не набридне.
Це і літні канікули у бабусі в селі, де мені доводилося вставати рано вранці, щоб вигнати корів на поле пастися. Мені доводилося і годувати курей, і полоти город, але мені все було в радість, адже в такі моменти розумієш, що ти робиш щось потрібне, що велике і величне. Особливо мені подобалося пробігти вранці босоніж по траві, покритою росою, адже така приємна прохолода спочатку пробігає по ступнях, переходячи потім на ноги, живіт і навіть в голову. А тим часом тато намагається відкрити пляшку шампанського, але так, щоб нікого і нічого не пошкодити, адже в минулому році він невдало відкрив пляшку, травмувавши мою бабусю, за що вона картала його ще півроку. Не забула про це згадати вона і сьогодні. Але я бачу, як папа старається. Здається, всі його напружене, хоча він і намагається приховати своє хвилювання… А в цей час мама проявляє свою турботу і любов до мене: вона бере мою тарілку і звідусіль накладає порцію.
Картоплю, котлети, відбивні, трохи салату, ще салату. Мама, напевно, хоче, щоб просто лопнув від такої кількості їжі, адже я ще маленький і стільки в мене просто не влізе… От бабусю бере дідуся за руку, усміхається, каже, що це в році вони не розлучаться. А якщо і розлучаться, то тільки в один день, разом. Коли будуть спати. Але я ще маленький і я не розумію, що вона має на увазі.
Адже як вони можуть розлучитися, вони ж так сильно люблять один одного. І як можна розлучитися на один день, та ще й у сні? Мені не зрозуміло… Бій курантів. І ми всією сім’єю вважаємо вголос. Один. Два. Три… Десять. Одинадцять. Дванадцять. Старші цокаються келихами, у яких налито шампанське.
У мене ж у келиху газований напій, адже мені ще не можна, адже я ще маленький. Хоча мені й не хочеться. Я один раз вже пробував. Правда, батьки про це не знають. І мені не сподобалося. Впевнений, що коли я виросту, я точно пити не буду. Зовсім не буду пити. Батьки зайняті розмовами про майбутній рік. Що змінитися, що в ньому нового, чого чекати від уряду. Але мені такі розмови не цікаві, адже я вже чекаю походу на вулицю. Ми буде підривати петарди, запалювати новорічні вогні, сміятися, радіти.
Я зустріну своїх друзів, адже їм, як і мені, дозволяється в новорічну ніч не спати до 2 годин. І я знаю, що коли я повернуся додому з нічної прогулянки, мене під ялинкою буде чекати новорічний подарунок, який мені принесе Дід Мороз.