Народ і особистість в романі Толстого “Війна і світ”

“Війна і мир” – російська національна епопея. Сам автор говорив про своєму творі: “Без удаваної скромності, це – як “Іліада”. Це порівняння означало те, що в романі Л. Н. Толстого знайшов своє відображення національний характер великого народу в той момент, коли вирішувалася її історична доля. До початку створення епопеї у письменника вже виробилася чітка історико-філософська концепція, яка виразилася у творі. Полягала вона наступному: автор вважав, що тільки діяльність окремої людини може бути осмислена і розумна. В цілому ж протягом історії проходить стихійно, несвідомо, безконтрольно. Її кінцеві цілі людям невідомі. “Людина свідомо живе для себе, – стверджував Толстой, – але служить несвідомим знаряддям для досягнення історичних загальнолюдських цілей”. Ніхто, на думку письменника, не може визначити хід історичних подій, але можна здогадуватися про сенс відбуваються подій і не заважати їх розвитку. Саме такі люди по праву стають великими.

Такою людиною в романі виступає Кутузов: “Довголітнім військовим досвідом він знав і старечим розумом розумів, що керувати сотнями тисяч людей, що борються зі смертю, не можна одній людині, і знав, що вирішують доля бою не розпорядження головнокомандуючого, не місце, на якому стоять війська, не кількість гармат і вбитих людей, а та невловима сила, яка називається духом війська, і він стежив за цією силою і керував нею, наскільки це було в його владі”. У російського полководця Л. Н. Толстой виділяє насамперед ті народні, національні риси, які зближують його з простими людьми: простота і скромність, природність поведінки, відраза до будь-якої фальші, пихатим промов і псевдопатриотизму. Він є своєрідним уособленням духовної сили і талановитості народу, його патріотичного духу. Стратегічна ідея Кутузова, в розумінні Толстого, полягала в з’єднанні двох сил – терпіння і часу, про яких він часто говорив, і моральне велич війська, про який він завжди дбав.

Кутузов дуже обачний, проникливий і мудрий у своїх рішеннях. Він один, за словами письменника, розумів сенс Бородінської битви, один стверджував, що Бородінська битва була перемогою росіян над французами. Життєві сили і воля полководця харчувалися одного, ніколи не залишала його думкою про перемогу над ворогом, що стало його єдиним прагненням і самим заповітним бажанням. Він не сумнівався в мужності і силі російського солдата, в тому, що ворог неодмінно буде переможений. І цю впевненість вселив всієї армії, яка, у свою чергу, відчувала живу зв’язок з Кутузовим. Його “проста, скромна і тому істинно велична фігура не могла влягтися в ту брехливу форму європейського героя, уявно керуючого людьми, яку придумали”, – пише про нього Толстой. Його… патріотизм, так само як і патріотизм простих російських людей, позбавлений якої б то не було малювання, зовнішньої ефектності, чванливості і хвастощів. Толстой зазначає, що сила Кутузова полягало в тому, що він враховував об’єктивний хід подій, розумів народний характер війни і був кровно зв’язаний з народом.

Малюючи образ російського полководця, як виключної, видатної особистості, автор у той же час зводить до нуля велич образу іншого полководця – Наполеона. Ці дві людини протиставлено у романі. Наполеон у Толстого – нахабний і жорстокий завойовник, дії якого не тільки не виправдані історією, але і суперечать моральному ідеалу людини. Це цинічний, аморальний і самозакоханий деспот, попиравший все людське, загарбник і душитель національної незалежності народів. Він – втілення помилкової мудрості, індивідуалізму та егоцентризму; зухвалий порушник законів історії. Герой, презревший все, що не визнає нічого, крім своєї волі. Він протиставляє своє “я” самої історії і тим самим прирікає себе на неминуче крах. Велич особистості Кутузова в його тісному зв’язку, в його духовну спорідненість з народом. Тоді як Наполеон дбає тільки про особисту славу. Цей факт абсолютно виключає, на переконання автора, питання про Наполеона як про видатного державного і військового діяча свого часу.

“Думка народна” виражена в “Війні і світі” не тільки в картинах масового патріотичного подвигу народу, але і в окремих долях героїв твору. Уособленням цього народного початку, народної сили бачиться і ротний Тимохін з його простотою, скромністю, людяністю, природністю поведінки і капітан Тушин. Вихідці з народного середовища, вони по-солдатськи дивляться на речі, тому що самі солдати. Їх непомітний, але справжній героїзм був природним виявом їх моральної натури, як і повсякденний, звичайний героїзм солдатів і партизанів. Вони є вираженням самої сутності російської армії, виступаючи таким же втіленням народно-національної стихії, як Кутузов. Народні витоки проступають і в представників дворянства – Наташі Ростової, готової пожертвувати підводами для порятунку поранених; Андрія Болконском, П’єра Безухова, забули про своїх егоїстичних корисливих цілях і прагненнях, під впливом усвідомлення загальної небезпеки і власного боргу. Все ті ж національно-патріотичні почуття, настрої притаманні і старому князеві Болконскому, і Денисову, і Тихону Щербатому.

У своєму романі Л. Н. Толстой яскраво висловив думку про те, що великим людина може бути тільки в тому випадку, якщо він нерозривно пов’язаний з народом, якщо він щиро поділяє його погляди, прагнення, віру. Якщо він живе тими самими ідеалами, мислить і діє так само, як вчинив би будь-свідома людина. Тільки в народ – головна сила, тільки в зв’язку з народом може проявитися справжня, сильна особистість.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: