“Напередодні” Тургенєв твір

На початку 1860 р. Тургенєв надрукував роман “Напередодні”. “Р. Тургенєв – улюбленець російських людей, які читають,- писав критик журналу “Русское слово”,- і вони вже давно звикли захоплено зустрічати кожен новий твір його, вважаючи знайти в ньому відповідь на заповітні думи”. Тургенєв зміцнив за собою репутацію не тільки найбільшого письменника-художника, але і письменника, який, за словами Добролюбова, “швидко вгадував нові потреби, нові ідеї, що вносяться в свідомість суспільства, і в своїх творах звичайно звертав наскільки дозволяла обставину увагу на питання, що стояло на черзі й уже смутно починала хвилювати суспільство”.

Романом “Напередодні” як не можна більш Тургенєв виправдав цю оцінку. Новий його твір стало “новим словом” у російській літературі, викликало гучні розмови і спори і у критики, і у читачів. Роман читався з жадібністю. “Сама назва його, за словами критика “Русского слова”,- зі своїм символічним натяком, якому можна надати дуже великий сенс, вказувало на думку повісті, змушувало здогадуватися, що автор хотів сказати щось більше того, що укладена в його художніх образах”. У чому ж була ідея, особливості, новизна третього роману Тургенєва?

Якщо в “Рудине” і “Дворянському гнізді” Тургенєв зображував минуле, малював образи людей 40х років, то в “Напередодні” він давав художнє відтворення сучасності, відгукувався на ті заповітні думи, які в період суспільного піднесення другої половини 50х років хвилювали всіх мислячих і передових людей.

Не ідеалісти-мрійники, а нові люлі, позитивні герої, подвижники справи були виведені в романі “Напередодні”. За словами самого Тургенєва, в основу роману була “покладена думка про необхідність свідомо-героїчних натур: для того, щоб справа подвинулось вперед”.

В центрі, на першому плані, стояв жіночий образ. Весь сенс роману таїв у собі заклик до “діяльному добра” – до суспільної боротьби, до звільнення від особистого і егоїстичного в ім’я загального.

У героїні роману, “дивовижної дівчини” Олені Стаховой, виступав “нова людина” російського життя. Олена оточена даровитой молоддю. Але ні Берсенєв, тільки що кончивший університет і готується стати професором; ні талановитий скульптор Шубін, в якому все дихає іскрометною, умкою легкістю і щасливою веселістю здоров’я, закоханий в античність і думаючий, що “поза Італії немає порятунку”; ні, тим більше “наречений” До Урнатовский, ця “службова чесність та діяльність без змісту”,- не розбудили почуттів Олени.

Свою любов вона віддала Инсарову, іноземцю-болгарину, бідняка, у якого в житті була одна велика мета – визволення батьківщини від турецького гніту і в якому жила “зосереджена обдуманість єдиної і давньої пристрасті”. Інсаров підкорив Олену тим, що відповів на її смутний, до сильне прагнення до свободи, потягнув її красою подвигу в боротьбі за “спільну справу”.

Та Шубін, і Берсенєв відступили перед Инсаровым, віддаючи належне його прямий, і сміливою “залізної” силі, Шубін зізнається: “Немає ще в нас нікого, немає людей, куди ні подивися. Все – небудь гризуни, самоїди, або темрява і глухомань підземна, або телкачи, з пустого в порожнє переливатели так ціпка барабанні!” Він запитує: “Коли ж каша пряде пора? Коли в нас народяться люди?” – і чує відповідь співрозмовника: “Дай термін: будуть”.

Вибір, зроблений Оленою, як би вказував, яких людей чекала і кликала російська життя. Серед “своїх”,таких не було – і Олена пішла до “чужого”. Вона, російська дівчина з багатої дворянської сім’ї, стала дружиною бідняка-болгарина Інсарова, покинула будинок, сім’ю, батьківщину, а після смерті чоловіка залишилася в Болгарії, вірна пам’яті і “справи всього життя” Інсарова. У Росії вона вирішила не повертатися, питаючи: “Навіщо? Що робити в Росії?” На її питання час відповіло романом Чернишевського, “руськими Инсаровыми, які підняли боротьбу з вітчизняним “турецьким гнітом”.

У чудовій статті, присвяченій розбору роману “Напередодні”, Добролюбов писав: “З’являються вже такі поняття і вимоги, які ми бачимо з Олені, ці вимоги приймаються товариством з співчуттям; мало того – вони прагнуть до діяльному здійснення. Це означає, що вже стара громадська рутина відживає свій вік: ще кілька коливань, ще кілька сильних слів і сприятливих фактів,- і стануть діячі: Тоді в літературі з’явиться повний, різко і жваво окреслений образ російського Інсарова. Й недовго нам чекати його за це ручається то гарячкове, болісне Неті

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: