Моральна проблематика творів кінця ХХ століття По повісті Распутіна Живи і пам’ятай

Повість “Гроші для Марії” принесла Ст. Распутіну широку популярність, а наступні твори: “Останній строк”, “Живи і пам’ятай”, “Прощання з Матьорою” – закріпили за ним славу одного з кращих письменників сучасної російської літератури. В його творах на перший план виходять морально-філософські питання про сенс життя, про совість і честь, про відповідальність людини за свої вчинки. Письменник розмірковує про егоїзм і зраду, про взаємовідношення особистого й суспільного в душі людини, про проблеми життя і смерті. Всі ці проблеми ми і знайдемо в повісті Ст. Распутіна “Живи і пам’ятай”.

Війна – це жахлива і трагічна подія – стала певною перевіркою для людей. Адже саме в таких екстремальних ситуаціях людина проявляє справжні риси свого характеру.

Головний герой повісті “Живи і пам’ятай” Андрій Гуськов пішов на фронт у самому початку війни. Він чесно воював спочатку у розвідроті, потім в лижному батальйоні, потім на гаубичної батареї. І поки за спиною були Москва і Сталінград, поки вижити можна було тільки борючись з ворогом, ніщо не тривожило душу Гуськова. Андрій не був героєм, але й не ховався за спинами товаришів. Його брали в розвідку, він воював, як усі, був хорошим солдатом.

Все змінилося в житті Гуськова, коли стало видно кінець війни. Перед Андрієм знову постає проблема життя і смерті. І в ньому спрацьовує інстинкт самозбереження. Він став мріяти про поранення, щоб виграти час. Андрій задає собі питання: “Чому я повинен воювати, а не інші?” Тут Распутін засуджує егоїзм та індивідуалізм Гуськова, який у такий важкий для батьківщини момент проявив слабкість, малодушність, зрадив своїх товаришів, злякався.

Головний герой повісті Распутіна “Живи і пам’ятай” схожий на іншого літературного персонажа – Родіона Раскольникова, який запитував себе: “Тварь лі я тремтяча або право маю?” Распутін зачіпає проблему особистого і суспільного в душі Андрія Гуськова. Чи має право людина поставити свої інтереси вище інтересів народу, держави? Чи має право людина переступити через вікові моральні цінності? Звичайно ж, немає.

Ще одна проблема, яка хвилює Распутіна, – це проблема долі людини. Що спонукало Гуськова тікати в тил – фатальна помилка чиновника або та слабинка, яку він дав в душі? Може бути, якби Андрія не ранило, він переборов себе і дійшов до Берліна? Але Распутін робить так, що його герой вирішує відступитися. Гуськов ображений на війну: вона відірвала його від близьких, від дому, від сім’ї; вона щоразу піддає його смертельної небезпеки. В глибині душі він розуміє, що дезертирство – це свідомо помилковий крок. Він сподівається, що поїзд, в якому він їде, зупинять і перевірять у нього документи. Распутін пише: “На війні людина не вільна розпоряджатися собою, а він розпорядився”.

Досконалий вчинок не приносить Гуськову полегшення. Він, як і Розкольників після вбивства, тепер повинен ховатися від людей, його мучать докори сумління. “У мене тепер всі чорні дні”, – говорить Андрій Настене.

Образ Настьони – центральний у повісті. Вона є літературної наступницею шолоховськой Іллівни з “Тихого Дону”. Анастасія поєднує в собі риси сільській праведниці: доброту, почуття відповідальності за долі інших людей, милосердя, віру в людину. Проблема гуманізму і всепрощення нерозривно пов’язана з її світлим образом.

Анастасія знайшла в собі сили пошкодувати Андрія і допомогти йому. Вона серцем відчула, що він поруч. Для неї це був важкий крок: їй довелося брехати, хитрувати, викручуватися, жити в постійному страху. Анастасія вже відчула, що віддаляється від односельців, стає чужою. Але заради чоловіка вона вибирає собі такий шлях, тому що любить його і хоче бути з ним поруч.

Війна змінила багато в душі головних героїв. Вони зрозуміли, що всі їхні сварки і віддаленість один від одного в мирному житті були просто безглуздям. Надія на нове життя зігрівала їх у важкі хвилини. Таємниця роз’єднала їх з людьми, але зблизила один з одним. Випробування розкрило кращі людські якості.

Підштовхувана свідомістю того, що бути їм разом не довго, з новою силою спалахнула любов Андрія і Настьони. Мабуть, це були найщасливіші дні в їхньому житті. Будинок, сім’я, кохання – от у чому бачить щастя Распутін. Але для його героїв була уготована інша доля.

Анастасія вірить, що “немає такої провини, яку не можна пробачити”. Вона сподівається, що Андрій зможе вийти до людей і покаятися. Але він не знаходить у собі сил на такий вчинок. Лише здалеку Гуськов дивиться на батька і не вирішується здатися йому.

Мало того, що вчинок Гуськова ставить хрест на його долю і на долю Настьони, але Андрій не пошкодував і своїх батьків. Може бути, єдина надія була у них, що їх син повернеться з війни героєм. Яке ж було їм дізнатися, що їх син – зрадник і дезертир! Який це ганьба для людей похилого віку!

За рішучість і доброту Бог посилає Настене довгоочікуваного дитини. І тут виникає головна проблема повісті: чи має право народитися дитина дезертира? В оповіданні “Шибалково насіння” Шолохов вже ставив подібне питання, і кулеметник умовив червоноармійців залишити сина в живих. Звістка про дитину стала єдиним сенсом для Андрія. Тепер він знав, що ниточка життя потягнеться далі, що його рід не припиниться. Він каже Настене: “А роди ти, я виправдаю, для мене це останній шанс”. Але Распутін розбиває мрії героя, і Анастасія гине разом з дитиною. Мабуть, у цьому найстрашніше покарання для Гуськова.

Головна ідея повісті Ст. Распутіна “Живи і пам’ятай” – це моральна відповідальність людини за свої вчинки. На прикладі життя Андрія Гуськова автор показує, як легко оступитися, проявити слабкість і зробити непоправну помилку. Письменник не визнає жодних пояснень Гуськова, адже на війні гинули інші люди, у яких теж були сім’ї, діти. Можна пробачити Настену, яка пошкодувала чоловіка, прийняла його провину на себе, але дезертира і зраднику немає прощення. Слова Настьони: “Живи і пам’ятай” – будуть до кінця життя стукати в запаленому мозку Гуськова. Цей заклик звернений і до жителів Атамановки, і до всіх людей. Аморальність породжує трагедію.

Кожен, хто прочитав цю книгу, повинен жити і пам’ятати про те, чого робити не можна. Кожен повинен зрозуміти, наскільки прекрасне життя, і ніколи не забувати, якою ціною скількох смертей і викривленої доль була завойована перемога. Кожен твір Ст. Распутіна – це завжди крок вперед у духовному розвитку суспільства. Такий твір, як повість “Живи і пам’ятай”, є перешкодою для аморальних вчинків. Добре, що у нас є такі письменники, як В. Распутін. Їх творчість допоможе людям не втратити моральні цінності.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: