Мораль вростає в образну систему. За зауваженням Н. А. Добролюбова, в казках Андерсена “немає і найменшого резонерства. У цьому-то й видно мистецтво і талант оповідача: його розповіді не потребують нравоучительном хвостику”.
Свиня-скарбничка, битком набита монетами, пишається тим, що “грошей у неї за горло і вона може скупити всі іграшки”. Але от свиня впала з шафи і розбилася вщент. “Всі монети і монети розбрелися в різні боки. А глиняні черепки від свині-скарбнички вимели разом з сміттям” (“Свиня-скарбничка”).
Штопальна голка так благородна і так тонка, що не може знайти гідного для себе місця в житті. Зламана, заіржавілий, нікому не потрібна, вона опинилася в стічній канаві і все-таки продовжувала вихваляти своє благородство і чесноти (“Штопальна голка”). Різні людські слабкості і вади, потворні суспільні відносини, що породжують егоїзм, користолюбство, станові забобони, здаються ще більш безглуздими і потворними, коли вони переносяться з дійсності в умовний, казковий світ.
Зарозумілі садові квіти “чим менше пахли, тим більше пишалися”. Де вже їм помітити прижавшеюся до огорожі маленьку, скромну ромашку! (“Ромашка”). “Важливий, вчений, багатий” кріт носить чорну оксамитову шубу, і “всі засіки і підвали у нього сповнені ми повні”. Він живе у своїй глибокій норі і найбільше ненавидить сонце (“Дюймовочка”).
Який переполох зчинився на пташиному дворі, коли туди затесався “гидке каченя”! Його “клювали, штовхали і обсипали глузуванням рішуче все – і качки і кури”. На пташиному дворі існує свій, пташиний етикет. Сама жирна і сама знатна качка іспанської породи носить на лапці червоний клаптик. “Це знак вищої відзнаки, якого тільки може удостоїтися качка”. Вигнаний “артистократами” пташиного двору, гидке каченя потрапляє в “міщанську середовище” – товариство пана Кота і пані Курки, які “завжди казали: “Ми і світ!” – і вважали себе половиною світу, притому кращої його половиною”. А потім гидке каченя, закльований і зацькований, перетворюється в білосніжного лебедя… У цій чудовій казці міститься не тільки соціальна алегорія, але і поетична сповідь самого Андерсена: розповідь про пережитих їм стражданнях і приниженнях.