“Мишкова каша” Носів твір

Фабула оповідання “Мишкова каша” буденно: Коли мама їде на два дні, залишаючи сина і його друга господарювати самостійно. Хлопці нітрохи не засмучені: “Чого там не зуміти!” – приготувати обід; “Чого там її варити!” – каже Мишко, дивуючись, що мама одного намагається ще щось пояснити про те, як варять кашу, турбується, що діти не зуміють. Головне тут побачити, що Мишко зовсім не хвалько. Він просто не може уявити, що не впорається з такою нісенітницею – зварити кашу. Він людина неспокійний, енергійний, реактивний, готовий до ризику, покликаний бути відкривачем. З енергійною цією впевненістю він і береться варити кашу. І… спотикається: каша починає виповзати з каструлі. Мишко відбавляй розмоклу крупу в тарілки, доливає води, але вона все повзе і повзе… “Взявшись за гуж, не кажи, що не дуж”. Мишко, звичайно, трішки розгубився, але захоплено продовжує виконувати взяту на себе роль. Вслухаємося в діалог героїв. Коля каже:

“– Ти, напевно, багато крупи поклав. Вона розбухає, і їй тісно в каструлі стає.

– Так, – каже Мишко, – здається, я трохи багато крупи переклав. Це все ти винен: “сип більше. Їсти хочеться!”…

Я не витримав і кажу:

– Ти щось не так робиш. Так до ранку можна варити!

– А що ти думаєш, в хорошому ресторані завжди обід з вечора варять, щоб на ранок поспів…”

Тут все дивовижно точно: збентежений, навіть розгублений Коля і ні секунди не сумнівається в успіху Мишко. Який чудовий кидок думки в бік ресторану: не тільки переключення уваги співрозмовника, але і підняття планки труднощі виконуваної роботи. А ситуація все ускладнюється. “Витягнувши по кружку води, напилися. Мишко каже: “Коли пити хочеться, так здається, що ціле море вип’єш, а коли станеш пити, так кухоль вип’єш і більше вже не хочеться, тому що люди від природи жадібні…” Мишко зрозумів провал. Він мовчазно виконує пропозиції Колі, близькі до розпорядження: приносить каструлю з кашею до криниці, щоб прямо в неї наливати воду, а не бігати з кухлем в будинок. А Коля, не помітивши каструлю, трохи не зіштовхнув її в колодязь і вже відверто сердиться. “Ах ти, дурко! – кажу. – Навіщо мені каструлю під лікоть сунув? Візьми її в руки і тримай міцніше. І відійди від колодязя подалі, а то ще й каша полетить у колодязь. Мишко взяв каструлю і відійшов від колодязя…” У цей кульмінаційний момент Ведмедик особливо виразний вже тим, що збентежений і осоромлений. Але він готовий до подальших дій і реалізує свою готовність: смажить-спалює пічкурів. А після цього запитує одного: “Ну, – каже Мишко, – що тепер смажити будемо?” “Як добре. Просто здорово. Мишко не розгубився. Ніколи не можна губитися. Звичайно, Ведмедику туговато. Але зате він дізнався, що Колька-друг, вірить йому, а сам він на помилках характер зміцнив. Я думаю, він сильний. Мало що не вийшло. Головне – не відступив”, – так відповів на питання “Що можна сказати про Мишкином характер?” другокласник Дмитро. Діти відчувають: Мишко – повнокровний діяльна людина. У його діях немає внутрішнього конфлікту між бажанням щось зробити і непридатністю особи до справи. Тут перед нами наполегливий рух вперед до знання. До розуміння. Саморух, самовизначення при збереженні віри в свої сили, якщо nravstvenna мета. Тому так природно схвальний сміх, сміх-радість, яким, як правило, і реагують діти на читання цього і інших творів про Ведмедика і його одному Колі.

У 1949 році Н. Н. Носов написав повість “Весела сімейка”, якої читачі дізнаються про абсолютно незвичайному справі Ведмедика і його друга Колі: вони придумали, змайстрували інкубатор і вивели курчат. Така велика справа, звичайно, не могло обійтися без пригод. Однак і тут головне – процес діяльності: пошук помилки – пошук. Винахідливість, захопленість, помножені на наполегливу потребу нового знання. Відкриття. Інкубатор був початком шляху в незнаемое: “– Інкубатор зробили? От дива! Та навіщо вам інкубатор знадобився?

– Ну, щоб виводити курчат.

– А курчата навіщо?

– Так просто, – каже Мишко. – Без курчат якось нудно…” Через рік після виходу в світ “Веселої сімейки” можна було вже прочитати нову повість: “Щоденник Миколки Синицина”. Хлопчаки-ентузіасти знову захоплені новим дуже цікавим і абсолютно необхідним корисною справою: весь клас разом з учителькою стали бджолярами. Ці повісті були в роки їхнього виходу у світ, мало сказати – актуальні, але – злободенні. Тоді підлітки міських і сільських шкіл намагалися внести помітний, практично значимий внесок у восстанавливаемое після воєнної розрухи господарство. Сільські школярі проводили експерименти з метою вивести більш стійкі і плодоносні врожаї польових і овочевих культур. Доглядали за молодняком у колгоспних стайнях, розводили кроликів… І в літературі для дорослих були популярні “виробничий” роман, оповідання, нарис… Як це бувало в різні часи, соціально актуальна тема приваблювала не тільки талановитих літераторів. Виходило чимало книг, в яких людина з її радощами і болями губився в описі виробництва. Техніка, машина заступали людини.

Приємно відзначити, що названа “хвороба” менше захопила літературу для дітей. Повість Н. Н. Носова – переконливе тому підтвердження. Тут предметом художнього дослідження залишається рух думки, почуттів героїв, зайнятих корисною справою. У “Веселу сімейку” є відомості про те, як зробити інкубатор. Але клубок переживань випливає не з цих конкретних практичних знань. Він закручується в ситуаціях емоційних взаємодій героїв, правда, пов’язаних з питанням “Бути чи не бути курчатам?” Як чергують хлопчаки у інкубатора, відверті вони у своїх розповідях про це і інших справах, тобто людські самовиявлення дітей є в творі є головними. Хлопчаки починають розуміти значимість особистої відповідальності за спільну справу, відчувають почуття самоповаги, знайшовши в собі сили зізнатися, що “заснув під час чергування”, переживають загострене почуття загальної радості і загального занепокоєння. У цьому й полягає головний сенс творів.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: