Ломоносов обняв всі галузі освіти

На порталі Президентської бібліотеки можна ознайомитися з колекцією, присвяченої життю і науковим дослідженням геніального російського вченого Михайла Васильовича Ломоносова (1711-1765).

У колекції представлені дослідження, нариси та архівні матеріали про життя і діяльність М. в. Ломоносова, його власні праці з граматики російської мови, історії та металургії, а також окремі листи. У ряді раритетних книг великий учений постає і як талановитий літератор.

Б. Меншуткин у книзі “Михайло Васильович Ломоносов. Життєпис” простежує, що зробило з простого холмогорського хлопця вченого світового рівня: “протягом багатьох років, проведених в Білому і Льодовитому морях (він ходив на промисел до 19-річного віку), Ломоносов багато чого бачив і багато чого навчився. Не можна не дивуватися уважності, з якою він спостерігав всі прояви північної природи, звичаї і спосіб життя тамтешніх жителів і тварин. Згодом Ломоносов нерідко користувався у своїх працях вчених почерпнутими в отроцтві враженнями, спостереженнями і висновками”.

Про самобутності, сили і здібності до розвитку юнака, який пішов за обозом до Москви з двома книжками під пахвою, написано чимало: “19 років зроду холмогорский рибак засів за шкільну науку в Московській слов’яно-греко-латинської академії, – можна прочитати в електронній копії ювілейного видання “Святкування двохсотлітньої річниці народження М. в. Ломоносова Імператорським Московським університетом”. – У себе на батьківщині він тільки вивчився побіжно і з розумінням читати по-церковнослов’янськи; земські та церковні дячки, наскільки вміли, навчили писати по-російськи. По закінченні першого півріччя перевели його з нижнього класу в інший; у тому ж році з другого в третій. Через рік після того він вже був настільки сильний в латинській мові, що став писати на ньому невеликі вірші. На цій мові в 1734 році, отже, на четвертому році шкільного навчання, Ломоносов написав уже підручник риторики, дуже близький за змістом до його ж “Короткого керівництва з красномовства”, яку він видав у 1848 році вже в якості академіка”.

Швейцарець за походженням, великий математик Леонард Ейлер високо оцінив працю російського колеги. “Усі ці дисертації не лише гарні, але й дуже чудові, бо він (Ломоносов) пише про матерії фізичних і хімічних дуже потрібних, які досі не знали і не могли витлумачити самі дотепні люди, що він вчинив з таким успіхом, що я абсолютно впевнений у справедливості його виступів”. Дружба двох корифеїв науки тривала до кінця життя Ломоносова, в якій низка блискучих перемог, на жаль, супроводжувалася заздрістю колег і нападками західної преси.

На критику лейпцизьких і гамбурзьких рецензентів Ломоносов скаржився Ейлера, на що той відповів: “Несправедливість і тон німецьких газетярів мені дуже добре відомі і анітрохи мене не чіпають. Я сміюся, бачачи, як вони сваряться і принижують прекрасні твори. Без сумніву, вони думають прославитися, стаючи суддями, блиснути мнимою вченістю”. Коментуючи подібні виступи в пресі, Ломоносов писав: “Журналіст вчений, проникливий, справедливий і скромний – це щось на зразок Фенікса”.

В електронній копії книги Я. Грота “Нарис академічної діяльності Ломоносова” описані і життєві негаразди Ломоносова: “З самого приїзду з-за кордону він перебував у вкрай тісних обставинах. До колишніх закордонним боргами (він одружився в Німеччині, у родині з’явилася дочка) приєдналися нові, так як убоге академічне платню затримувалося по кілька місяців, і він, як сам казав, не тільки не міг купувати інструментів, але з великою нуждою мати їжу”.

Не дивно тому, що дещо пізніше Катерина II, яка удостоїлася двох од Ломоносова, писала своєму статс-секретарю А. Олсуфьеву: “Адам Васильович, я чаю, Ломоносов бідний; сговоритесь з гетьманом, не можна йому пенсію дати, і скажи мені відповідь”.

Особливе місце в житті Ломоносова зайняла література. Під не зовсім звичайним ракурсом у роботі “Корифеї російської слова” досліджує цю тему Н. Прилуко-Прилуцький: “Не будучи поетом, Ломоносов береться за вірші, тому що ця форма мови була привабливішою для тих, на переконання яких він повинен був діяти”.

Так, скажімо, у свій час він підніс оду імператриці Єлизаветі Петрівні, очікуючи від неї вирішення низки проблем щодо організації науки в відсталою за цим критерієм Росії від Європи. Цілком прагматичний розрахунок виправдався, що випливає з електронної копії книги А. Кизеветтера “Ломоносов”: “Шувалов був знатний вельможа і завжди міг бачити імператрицю. Він-то і роз’яснив государині, як важливо і необхідно все те, що написав Ломоносов про пристрої у Москві першого університету. Коли відкривали університет, Ломоносов дуже клопотався про те, щоб туди вільно допускали без відмінності і знатних і простих людей, і дворян, і купців, і селян – всіх, хто захоче”.

Сьогодні Московський державний університет носить ім’я Михайла Васильовича Ломоносова. З недавніх пір на юридичному факультеті МДУ створено електронний читальний зал Президентської бібліотеки. Відкриваючи безкоштовний доступ до своїх цифрових ресурсів на базі установ науки і культури, представляючи на порталі тематичні добірки і колекції, подібні “розумним”, Президентська бібліотека прагне оцифрувати національну спадщину і дати йому вічне життя.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: