Література Опору

Зображення жахів імперіалістичної воїни – не самоціль для Барбюса. Головним для нього є людина на війні, конфлікт війни і людини, ті висновки, до яких ця людина приходить, зіткнувшись зі страшною дійсністю кривавої бійні. У романі немає пацифістського безсилого жаху перед війною. Людина в романі Барбюса височить над війною, так як в ньому дозрівають гнів і бажання боротися проти тих,”хто розпалює загарбницькі війни,- бажання і здатність знати правду. В. І. Ленін писав: “Одним з найбільш наочних підтверджень всюди спостережуваного, масового явища зростання революційної свідомості в масах можна визнати романи А-нрі Барбюса: (“У вогні”) і “С1аг1е” (“Ясність”)… Перетворення зовсім неосвіченого, цілком пригніченого ідеями і забобонами обивателя і масовика в революціонера саме під впливом війни показано надзвичайно сильно, талановито, правдиво”.

“Ми не солдати,- ми люди”- цю думку письменник розвиває з самого початку роману, протиставляючи війні своїх героїв-солдатів. Вражаючою силою володіє створена Барбюсом картина – цей різкий контраст гігантської м’ясорубки війни, бездушною, сліпий, і звичайності, людяності потрапили в неї людей. Ворожнеча солдатів до офіцерів, штабним белоручкам і “морочащим голову” шовіністам-газетярам стає потім ненавистю до тих, хто наживається на війні, і, нарешті,- великим гнівом до винуватців війни, хоча обличчя їхні солдати представляють ще недостатньо ясно. Солдати усвідомлюють єдність інтересів трудящих усіх країн, братерство всіх пригноблених, піднімають гасло рівності, інтернаціоналізму. Один з них викликує: “Лібкнехт!” Тільки тепер у зловісних пейзажах війни виникає світлий промінь.

Ім’я Лібкнехта вимовляє Бертран, але він зображений не більш повно, ніж інші солдати взводу, а тому і не багатьом більше інших підготовлений в романі до того, щоб вимовити це ім’я. Є в романі герой, який збирає в один ланцюг революційної істини розрізнені ланки правди – цим героєм є оповідач. У вирішальний момент автор прямо входить в роман, лунає його пристрасний голос. Це надає роману особливу, публіцистичну силу, насичує його різноманітними відтінками схвильованою, призовної мови автора. Відкрита тенденційність і полемічність – одна з найхарактерніших особливостей творчого почерку Барбюса.

Прагнення бути максимально правдивим проявилося і в мові роману. Барбюс широко використовує солдатський жаргон і місцеві діалекти. Він включає в мову героїв “грубі” слова. Багато деталей картини війни теж грубі, гранично відверті, але це реалістичні, а не натуралістичні деталі, оскільки вони підпорядковані реалістичної типізації. В протилежність натуралістам з їх об’єктивістської фотографичностью Барбюс прагне використовувати всі засоби для безпосереднього впливу на читача, для створення чіткого уявлення про суть справи, для виховання ненависті до експлуататорам. Барбюс розвивав традицію “Розгрому”, традицію реалістичного зображення війни, розповіді про долю народу. Але Барбюс вільний від утопізму Золя; зерна майбутнього виростають в правдивій розповіді про сьогодення.

“Вогонь” – це справжнє естетичне завоювання Барбюса та французької літератури в цілому. Відображаючи глибокі зрушення в суспільному житті і свідомості людей в роки першої світової війни, відображаючи назрівали в дійсності революційні вибухи, роман Барбюса намітив риси нового епосу. “Вогонь” став етапним твором на шляху формування у французькій літературі методу соціалістичного реалізму.

В 1917 році А. Барбюс, П. Вайян-Кутюр’є та інші створюють Республіканську асоціацію колишніх учасників війни. Асоціація розгорнула антивоєнну агітацію, пропаганду революційних ідей і сприяла створенню Французької комуністичної партії. У 1919 році Барбюс організовує групи “Кларте”.

Письменник виступає в соціалістичній пресі. Найважливіші його статті і промови увійшли в збірник “борця” (1917-1920). До цього збірника примикає брошура-маніфест “Світло з безодні. До чого прагне група “Кларте” (1920) і звернення до інтелігенції “З ножем в зубах” (1921). Публіцистика Барбюса – це прямі звернення письменника до народу, до інтелігенції, звернення, в яких він закликає до боротьби, розкриває очі на сутність соціальних відносин, незмінно повторюючи, що експлуататори можуть панувати тільки завдяки неправді, завдяки обману. Барбюс спеціально зупиняється на необхідності очищення розуму від релігійних догм, які стали знаряддям реакції. Рішучий вибір політичної позиції Барбюс вважав обов’язковим для кожного і, зокрема, звернувся з подібною вимогою до письменників, стверджуючи, що в іншому випадку письменник не зможе виконати роль глашатая правди.

Барбюс стежив за переможним розвитком російської революції. У знаменитій статті “Ми звинувачуємо!” (“Юманіте”, 12 жовтня 1919 року) Барбюс викрив організаторів інтервенції в Радянську Росію. “Врятуйте людську правду, рятуючи правду руську”,- закликає Барбюс. У промові “Творчість і приклад Золя” (1919) Барбюс високо оцінив Золя як письменника, який зрозумів, що велич – в осягненні істини і в участі в боротьбі. Погляди Барбюса на роль письменника сформульовані ним у дискусії з Рол-ланом, в ході якої він захищав думку про вирішальне значення народних мас і революційної боротьби в історичному процесі.

Свідченням формування революційних поглядів Барбюса після 1917 року став роман “Ясність” (1919). У ньому Барбюс створив реалістичний образ міщанина Симона Поліна, що мріє тільки про те, щоб зробити кар’єру. Горизонт цього персонажа обмежений стінами його старої кімнати, в яку він “міцно вріс”. Починається війна. У цій частині роман “Ясність” набуває схожість з “Вогнем”. Іо солдати в “Ясності” свідоміше, ніж у “Вогні”, духовно активніше. У “Вогні” “зоря”, тобто момент появи революційних настроїв, була кінцівкою; в “Ясності” вона настає швидко, відкриваючи собою заключну частину роману, якої не було у “Вогні”. Повернувшись з фронту, Симон дивиться на світ зовсім іншими очима, ніж до війни, все для нього “стало видимим, як би голим”, спала пелена брехні, обивательського самовтіхи. Симон Полін мріє про перемогу народу. Вперше у творчості Барбюса з’являється образ революціонера, носія передового світогляду. Однак роман як художній твір значною мірою страждає від того, що узагальнення виступає тут безпосередньо, в оголеному вигляді. Барбюс не може ще розкрити героя в новій для нього суспільній практиці революційної боротьби і робить з нього щось на кшталт коментатора різних подій, які він спостерігає.

У 1923 році Барбюс вступає в ряди комуністичної партії. У 1925 році він відвідує Балкани, з тим щоб перевірити факти злочинної діяльності фашистських урядів балканських країн; у 1926 році випускає книгу “Кати” – підсумок його поїздки. У “Катів” виникає правдива картина того варварського “нового порядку”, який в більш широких масштабах спробували створити через кілька років гітлерівці. Барбюс звертається до народів балканських країн, висловлюючи своє захоплення боротьбою, в якій він бачить приклад для всіх, закликає до організації допомоги народам, які потрапили під ярмо фашизму.

Перед обличчям все більш наглевшей реакції Барбюс боровся за об’єднання передової інтелігенції, за об’єднання письменників навколо революційного пролетаріату. З цією метою з 1928 року він випускає журнал “Монд”.

Роздрукувати
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: