Лев Толстой “Кавказький бранець” твір

Жанр твору – розповідь. Присвячений він військових дій на Кавказі в другій половині XIX століття. В цей час йшла кровопролитна війна за приєднання Кавказу до Росії. Гірські народи чинили запеклий опір, захоплювали російських солдатів у полон. Росіяни обози могли пересуватися від однієї фортеці до іншої тільки під посиленою охороною. Л. Н. Толстой сам був учасником бойових дій і описував події, маючи уявлення про реальну картину подій, тому розповідь “Кавказький бранець” можна з повним правом назвати реальністю.

Головними учасниками подій в оповіданні стали два російських офіцера – Жилін і Костылин.

Жилін отримує лист від матері з проханням приїхати додому провідати її, відпрошується у відпустку і виїжджає з фортеці. Це зав’язка твору. Кульмінаційних моментів тут декілька:

Коли Жилін перший раз спійманий в полон; невдалий втеча Жиліна і Костылина і їх повторний полон; щасливе спасіння Жиліна козаками.

Розв’язка настає, коли Жилін виявляється у фортеці серед своїх і залишається служити на Кавказі, а Костылина ледве живого привозять через місяць, викупленого за п’ять тисяч рублів.

Правдиво змальовуючи деталі полону Жиліна татарами, Толстой показує, що війна – це страшне зло, засуджує міжнаціональну ворожнечу, жахається того, до чого призводить взаємна ненависть. Досить згадати старого-горця, ледь не застрелив Жиліна за те, що той підійшов близько до його саклі. У цього старенького сім синів загинули на цій війні, а восьмого він застрелив сам, коли той перейшов до росіян. Старий був засліплений ненавистю і вимагав негайної розправи над Жиліним.

Прості горяни ставилися до Жиліну по-іншому. Вони скоро звикли до нього, стали цінувати його за вмілі руки, за сметливость, за товариський характер. Дівчинка Діна, спочатку ставилася до нього, як до звіра, прив’язалася до полоненому, жаліла його, а потім допомогла втекти з полону і тим самим врятувала його життя.

Розповідь побудований на зіставленні головних героїв. Воно починається вже з їх прізвищ. Жилін – від слова “жила”, тобто сильний, витривалий чоловік. Деревинка під назвою “милиця” завжди служить підпорою, а то й тягарем свого супутника. Так і Костылин заважав Жиліну у всьому. З вини Костылина Жилін потрапив у полон і не вдався їх перший пагін.

Порівнюючи двох героїв у всьому – від зовнішності до вчинків і думок, ми бачимо, що симпатії письменника, а відповідно, і читачів повністю на стороні Жиліна – простого, хороброго, чесного російського офіцера. На Костылина ж ні в чому не можна покластися.

Толстой майстерно змальовує в оповіданні побут і звичаї кавказців. Ми отримуємо уявлення про те, як виглядало житло місцевого жителя, що вони їли та пили, як вели побут і домашнє господарство.

Розповідь захоплює зображенням прекрасною кавказької природи. Описи пейзажів немов переносять нас до місця цих подій.

Толстой – майстер портрета, і не тільки психологічного. Кількох слів достатньо, щоб ми побачили Діну з її рученятами, “тоненькими, як прутики”, очима, блискучими, як зірочки. Характерна і зовнішність двох офіцерів. Жилін – підтягнутий, стрункий, енергійний, чіпляється за життя людей. Костылин – огрядний, боягузливий, неповороткий, непорядний.

Мова “Кавказького бранця” дуже схожий на мову казок і билин. Пропозиції починаються з дієслова-присудка, за ним йде підмет. “Чує Жилін…”, “як закричить Костылин…” і т. д.

Розповідь “Кавказький бранець” написаний таким майстром слова, з такою досконалістю, що, прочитавши його один раз, ми запам’ятовуємо його героїв на все життя.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: