Іван Бунін “Темні алеї” розповіді

Серед російських класиків початку XX століття В. Буніна можна назвати одним з самих читаних. Відточений, зачаровує склад, майстерність у створенні пейзажних замальовок, високий психологізм, підхід художника (позначилося захоплення живописом) до зображення світу… Все це робить оповідання Буніна впізнаваними для багатьох поколінь читачів. Вражає і сила любові письменника до Батьківщини, відкинули його. Після Жовтневої революції Іван Олексійович опинився в еміграції і вже ніколи не повертався до Росії.

Основні теми прози

На ранньому етапі творчості у Буніна переважає поезія. Однак дуже скоро вірші поступляться місце розповідями, у створенні яких письменника беззастережно визнають майстром. Їх тематика з роками змінювалася мало. Доля країни і любов – ось два головних питання, що хвилювали Івана Олексійовича протягом усього життя.

Оповідання Буніна рубежу століть частіше про разоряющейся Росії (“Танька”, “Антонівські яблука”). Його герої – дрібнопомісні дворяни і прості мужики, чиє життя все більше змінюється з приходом буржуазних відносин. Ранні твори вміщають в себе і відгомін першої революції: вони наповнені очікуванням чогось нового, трагічного. У роки Першої світової війни відчуття катастрофічності буття (“Пан із Сан-Франциско”) викликає в письменника увагу до любові як вищої цінності життя. Найбільш повно ця тема виявиться в емігрантському творчості, що включає оповідання Буніна з циклу “Темні алеї”.

Починаючи з 20-х років твори проникають нотки самотності і все тієї ж приреченості, безнадійності.

Зображення російського характеру

Письменника, дворянина за походженням, завжди турбувала доля російських маєтків, де існував особливий уклад життя. Дуже часто кріпаків та їх господарів пов’язували майже родинні стосунки, що доводить розповідь Буніна “Постоли”, написаний вже в еміграції.

Сюжет його простий. У барині захворіла дитина. Він був у гарячці і все просив якісь червоні постоли. Нефед, що приніс на топку соломи, співчутливо поцікавився станом хлопчика і, дізнавшись про його дивне бажання, промовив: “Треба добувати. Значить, душа бажає”. На вулиці ж п’ятий день “несло непроглядній хурделицею”. Повагавшись, селянин все ж вирішив відправитися в шлях – Новосілки, що перебували в шести верстах. Бариня провела в тривожному очікуванні всю ніч, сподіваючись, що він залишився там до світанку. А на ранок Нефедушку, замерзлого, “забитого снігом”, з дитячими постолами і фарбою фуксином за пазухою, привезли мужики: вони натрапили на нього в заметі в двох кроках від будинку. Так в образі простого мужика Бунін виділяє риси істинно російського характеру: людину чуйну, добру душею, здатного на самопожертву заради тих, кого любить.

Збірка оповідань “Темні алеї”

Книга вийшла у 1943 році і включала 11 новел про кохання. Через три роки була доповнена і зараз налічує 38 оповідань. Збірник став свого роду результатом естетичних та ідейних задумів Буніна.

Чиста, прекрасна, піднесена любов, часто трагічна. Яскраві, що запам’ятовуються, не схожі один на одного жіночі образи. Підкреслюють їх красу і відтіняють щирість почуттів чоловіка. Так можна коротко охарактеризувати книгу, яку вважав найкращою у своїй творчості, у тому числі і в плані “літературної майстерності”, Бунін І..

Оповідання “Темні алеї”

Микола Олексійович, побілений сивиною, але ще бадьорий і свіжий, зупиняється на постоялому дворі і дізнається у господині жінку, в яку був закоханий ще в молодості. Надія служила в їх будинку покоївки, і соціальне відмінність зіграло фатальну роль в їх долі. Герой залишив кохану, потім одружився. Але дружина втекла, син доставляв одні лише проблеми. Він втомився від життя, і випадкова зустріч викликала в ньому незрозуміле почуття і думки про те, що все могло скластися інакше.

Надія ж так і не вийшла заміж. Вона завжди любила тільки однієї людини, але так і не змогла пробачити йому зради. І ці слова звучать в оповіданні як вирок тому, хто не здатний боротися за свої почуття. У якийсь момент виникає відчуття, що Микола Олексійович розкаявся. Проте потім, з розмови з кучером, стає ясно, що всі ці спогади для нього не більш, ніж дурниця. Не повернути більше тих самих щасливих хвилин життя, коли не було брехні і облуди.

Так, вже у першому творі циклу, що відкриває оповідання Буніна “Темні алеї”, виникає образ щиро люблячої жінки, здатної пронести почуття через все життя.

Роздрукувати
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: