Сміт з великою енергією виступав за високу заробітну плату, так як він вважав, що це найкраще відповідає умовам поступального економічного зростання. Відносно висока заробітна плата (особливо “поштучна”) є найважливішим стимулом зростання продуктивності праці. Це, в свою чергу, посилює накопичення капіталу і підвищує попит на працю. Він категорично заперечив поширену думку, що висока заробітна плата робить робітників ледачими і зменшує стимули до праці. Крім того, він закликав підприємців не боятися зростання заробітної плати, так як стихійний механізм все одно обмежує це зростання.
Сміт писав: “Лише тільки в руках приватних осіб починають накопичуватись капітали, деякі з них, природно, прагнуть використовувати їх для того, щоб зайняти роботою працьовитих людей, яких вони забезпечують матеріалами та засобами існування в розрахунку отримати вигоду на продажу продуктів їх праці або на те, що ці працівники додали до вартості оброблюваних матеріалів”. У цьому положенні чітко виражений історичний процес виникнення капіталізму. Сміт говорив, що із створеної працею і визначеною кількістю цієї праці вартості товару робітнику дістається у вигляді заробітної плати лише деяка частина. Інша частина доданої працею вартості представляє собою прибуток капіталіста-підприємця. В деяких випадках частина її він повинен віддати у вигляді земельної ренти, частину – у вигляді позичкового відсотка, якщо використовував позиковий капітал.
Сміт називав прибутком всю різницю між доданою працею вартістю і заробітною платою й у цих випадках мав на увазі прибавочну вартість. В інших випадках Сміт розумів під прибутком залишок після сплати ренти, а також відсотка, і тоді прибутком називав, підприємницький дохід капіталіста.
Він рішуче відкидав думку, що прибуток – це просто інший вид заробітної плати, що відшкодовує працю по нагляду і управлінню підприємством, і приводив в обґрунтування свого погляду переконливі аргументи. Розміри прибутку визначалися, на його думку, не кількістю, вагою чи складністю цього передбачуваної праці по нагляду і управлінню, а розмірами вжитого в справу капіталу. Крім того, на багатьох великих підприємствах функції нагляду і управління передаються найманому керуючому. Сміт вважав прибуток закономірним результатом продуктивності капіталу і винагородою капіталістів за їх діяльність, працю… і ризик.
Сміт відзначав тенденцію норми прибутку до зниження, вказував, що прибуток більш низький в розвинутих капіталістичних країнах. Пряме обчислення норми прибутку він вважав практично неможливим, але пропонував замінити порівняння норми прибутку в часі і просторі порівнянням ставок позичкового відсотка. В Англії, писав він, звичайно вважається, що відсоток може складати близько половини прибутку. Сміт дає наступне пояснення тенденції зниження відсотка і норми прибутку: у багатих країнах з ходом економічного розвитку утворюється надлишок капіталу, який викликає зростання конкуренції капіталів і зниження прибутковості. Низький рівень відсотка і норми прибутку Сміт розглядав як прояв економічної розвиненості і здоров’я нації.
Сміт відкидав уявлення, згідно з яким рента є законна плата, свого роду відсоток на капітал, колись вкладений землевласником на покращення землі. “Як тільки земля стає приватною власністю, землевласник вимагає частку майже з будь-продукту, який працівник може виростити на цій землі або зібрати з неї. Його рента становить перший вирахування з продукту праці, витраченого на обробку землі” Землевласник вимагає ренту і за землю, ніколи не подвергавшуюся поліпшення, і за природні об’єкти, які взагалі не можуть бути поліпшені, і навіть вимагає збільшення ренти в тому випадку, коли поліпшення землі здійснене орендарем за свій рахунок. Сміт зазначав, що ділянки землі відрізняються як за родючістю, так і за місцем розташування, і обидва відмінності можуть бути причиною утворення диференціальної ренти.
Сміт характеризував ренту, поряд із прибутком, як нетрудовий дохід, як вирахування на користь землевласника з вартості товару. Землевласники, зазначав Сміт, хочуть пожинати там, де вони не сіяли. Вони привласнюють те, що вироблено чужою працею.
Він визначав ренту як надлишок вартості над заробітною платою робітників і середнім прибутком капіталістичного фермера. Сміт стверджував, що поряд із заробітною платою і прибутком вона формує вартість товару.
Адам Сміт виконав в науці велику історичну задачу, визначивши і окресливши межі політичної економії і привівши в систему накопичену до того часу суму економічних знань. Його твори являють собою одну з вершин суспільної думки XVIII ст. Вони послужили основою для виникнення і розвитку нових економічних теорій.