Ідейно-тематичний зміст роману “Злочин і покарання”

Роман видатного російського письменника Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” по праву вважається поліфонічним, багатогранним, глибоко філософським і психологічним. У літературному творі піднімаються вічні, як світ питання, ніколи не перестають бути актуальними для людства; майстерно розкриваються психологічні мотиви, що спонукали героїв на ті чи інші вчинки, докладно описується їх внутрішній світ, найпотаємніші думки і сподівання.
Персонажі “Злочину і покарання”, будучи суперечливими постатями, неоднозначними, тим не менш, подаються автором повноцінними, цікавими особистостями, постаючи перед читачем немов живі. Вчинки, точка зору кожного з них незалежні і не схожі між собою, автор ніби незримо присутній у романі, не заперечуючи і не погоджуючись ні з одним з думок. У романі ніби чуються кілька рівних, незалежних один від одного “голосів”, що і робить твір поліфонічним. Федір Михайлович надає нам, своїм читачам, можливість робити висновки самостійно.
Проблематика цього неоднозначного, справді геніального творіння Достоєвського стосується багатьох сфер людського буття. Головними проблемами роману є: проблема меж свободи сильної непересічної особистості; зіткнення інтересів абсолютно різних за своїм світоглядом людей; проблема різниці морально-етичних принципів людей. Особливо голосно у творі звучать мотиви гріха і спокути, відповідальності за скоєне, поступового розпаду особистості та її внутрішнього конфлікту, морального відродження хто може посковзнутись людини і т. д.
Цей роман – історія про трагедію маленької людини, яка думає, що здійснює благородний вчинок з ідейних міркувань, а в результаті розуміє, що він, як ні крути, злочинець, вбивця; що якими би шляхетними не були мотиви, що штовхнули його на злочин, вбивство від цього не перестає бути вбивством. Злочин, скоєний головним героєм Родіоном Раськольниковим, викликає поряд з засудженням ще й несподіване почуття – жалість. Адже юнак у душі є людиною добрим, совісним і жалісливим. У романі тому є безліч підтверджень: познайомившись в розпивочної з Мармеладовым, герой, не вагаючись, жертвує його сім’ї свої останні гроші, допомагає батькові-старому свого померлого товариша, рятує дітей під час пожежі.
Розкольників – колишній студент, змушений залишити навчання через постійне безгрошів’я, – має бунтарської натурою і непорушною впевненістю у своїх вчинках. Молодий чоловік недурний і наділений загостреним почуттям справедливості, статут миритися з несправедливою світоустрієм, висунув власну теорію, згідно з якою люди діляться на два виду: “люди нижчі” і “власне люди”. Природно, Родіон зараховує себе до другої категорії і впевнений, що має право розпоряджатися долями і життями людей нижчих”. Озброївшись сокирою,… колишній студент втілює свою дику теорію в життя: він вбиває стару лихварку і її сестру.
Природно, що цим жахливим вчинком герой не тільки не переміг несправедливість світу, але і, навпаки, лише примножив її. На жахливий злочин Родіон йде від безвиході, вбивство баби – не що інше, як крик його настраждався душі, втомленою від безпросвітних злиднів, голоду, вічних боргів і повсюдної соціальної несправедливості. “Це я себе вбив”, ? гірко коментує свій вчинок головний герой, звертаючись до Соні Мармеладовой. Злочин, який він скоїв, йде врозріз з усією його натурою, з його вихованням і моральними принципами, представляючи собою відчайдушний бунт особистості проти існуючого порядку речей, несправедливого і жорстокого.
Саме чиста душа Сонечка підштовхує Родіона до каяття, покаяння і добровільним визнанням в страшному гріху – вбивстві. Всюди, немов ангел хранитель, слід дівчина за оступилися юнаків: і коли він йде зізнаватися у своєму злочині, і коли його везуть на каторгу. Скрізь вона для нього не суворий суддя, осудливий і попрекающий, а підтримка і опора, невичерпне джерело божественного світла і всепрощення, еталон справжньої християнської любові, рівної якій по силі немає ніде в світі. Героїня роману “Злочин і покарання” теж є свого роду злочинницею, але якщо Розкольників переступив через інших для себе, то Соня переступила через себе для інших.
Як це ні парадоксально, але, зазнавши нищівної поразки, розчарувавшись у своїй жорстокій теорії, Родіон тим самим здобуває найголовнішу і важливу перемогу в своєму житті – перемогу над собою, над своїми бунтівними пристрастями. Шлях до цієї нелегкої перемоги довгий і тернистий: до свого такого важкого щастя він приходить через страшні помилки, страждання, покаяння, смирення, безмежну, світлу любов Софійки до нього, і свою любов до неї. Завдяки цьому дивовижному почуттю герой духовно воскресає до нового, праведного життя, подібно до біблійного Лазаря.
Таким чином, великий знавець людських душ Федір Михайлович Достоєвський у своєму геніальному романі намагається донести до читача думку про те, що далеко не завжди самим суворим покаранням є закон і в’язниця, набагато важливіший і дієвіший – щире каяття, хто може посковзнутись людини і муки совісті, по-справжньому очищаючі покаянну душу від бруду вчиненого злочину. Ідейний зміст роману повністю підпорядкований головним цілям – моральному відродженню Раскольникова через щире каяття, позбавлення героя від дикої теорії, яка штовхнула його на злочин, залученню розкаявся грішника до християнських цінностей.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: