Гіркота і солодкість людського життя в зображенні Буніна і Купріна

Письменники Бунін і Купрін жили і працювали в один час. Тому цікаво розглянути у творах їх погляди на життя. Гіркота і солодкість людського життя – в чому вони бачать її. Гіркотою пронизані всі твори Івана Олексійовича Буніна. “Я хочу говорити про печалі”, – писав він. В його уявленні світ – це безодня, трясовина, безодня. Людське життя поруч з цією безоднею так ж нікчемна, як шкарлупка корабля на штормової хвилі.

Розповідь Буніна “Пан із Сан-Франциско” нагадує притчу. Багатий п’ятдесятивосьмирічний американець, ім’я якого ніхто не запам’ятав”, “на розкішному, яскраво освітленому пароплаві” відправляється до Італії. Не отримавши від поїздки очікуваного задоволення, він помирає. Його смерть болісна і потворне; американець тут вперше викликає співчуття.

Не менш бридко і огидно загальне лицемірство, що панує в цьому світі. Навіть закохана пара, так гарно танцює в салоні корабля, виявляється найнятої за гроші. Від все у цьому світі відгонить гіркотою, все фальшиво: і веселощі, і слава, і багатство…

“Життя – нудний, зимовий день у брудному шинку, не більше…” – говорить капітан у “Снах Чанга”. У цьому оповіданні, так само як і в “Пана з Сан-Франциско”, дія розгортається по сусідству з безоднею. Собака, подібно господареві, страждає, мучиться і гине. Весь розповідь пронизаний болем і тугою за незримого вищого Господареві, до якого пішов капітан і якого в передсмертному захваті бачить старий Чанг.

Але невже тільки гіркота письменник бачить у житті? Де порятунок від цієї безвиході? Можливо щастя, є насолода в людському житті?

Як не можна краще відповідає на ці питання рядок з “Темних алей”: “Усяка любов – велике щастя, навіть якщо вона не розділена”. Тобто солодкість людського життя, на думку Буніна, полягає в любові. Не в тому фальшивому її зображенні, яке ми бачимо в “Пана з Сан-Франциско”, а в цьому сильному почутті, яке здатне подолати будь-які перешкоди.

Яскравий приклад такої любові – Надія з оповідання “Темні алеї”. Вона через усе життя пронесла любов до панові, колись соблазнившему її. Закохані не бачилися тридцять років і випадково зустрілися на постоялому дворі, де Надія – господиня, а Микола Олексійович – випадковий проїжджий. Він не в змозі піднятися до її високих почуттів, зрозуміти, чому Надія не вийшла заміж “при такій красі, яку…мала”. Як можна все життя любити одну лише людини? Між тим, для Надії Николенька на все життя залишився ідеалом, єдиним і неповторним: “Скільки не проходило часу, все одним жила. Знала, що давно вас немає колишнього, що для вас немов нічого не було, а от… пізно тепер докоряти, адже правда, дуже безсердечно ви мене кинули”. Змінивши коней, Микола Олексійович їде, а Надія назавжди залишається на постоялому дворі. Так, можливо, Надія нещаслива зараз, через багато років, але настільки сильно було те почуття, стільки радості і щастя воно принесло, що забути про нього неможливо. Тобто любов для головної героїні – щастя.

В оповіданні “Сонячний удар” любов виступає чимось миттєвим, спалахом, яка проноситься, залишаючи в душі глибокий слід. Знову ж закохані розлучаються, що доставляє страждання головному герою. Сама життя без коханої – це страждання. Він не знаходить собі місця ні в квартирі, ні на вулиці, згадуючи щасливі моменти, проведені з нею.

Щоб переконатися в щирості почуттів, на думку Буніна, потрібна неодмінно трагедія. Але, незважаючи на весь їхній трагізм, світле почуття охоплює читача, коли перегорнута остання сторінка збірника: надзвичайна сила світла і… щирість почуттів властива героям цих оповідань.

Любов у Буніна довго не живе – у родині, у шлюбі, у буднях. Короткий, сліпучий спалах, до дна озарившая душі закоханих, приводить їх до трагічного кінця – розставання, загибелі, самогубства, небуттю.

Але тим не менше, в цих щасливих моментах, заради яких варто жити і переносити будь-які страждання, і полягає солодкість людського життя. Таким чином, гіркота і солодкість, на думку Буніна, тісно переплетені: щоб солодкість життя, треба до дна випити чашу її гіркоти…

А в чому бачить гіркота і солодкість людського життя А. В. Купрін? Мені здається, думки Буніна і Купріна на цей рахунок схожі. Тільки у Купріна почуття гіркоти більш завуальовано, ніж у Буніна. У його творах немає тієї безодні, яка ось-ось поглине весь світ, і фальш і примітивність у відносинах людей не так кидаються в очі. “Княгиня Віра, у якої колишня жагуча любов до чоловіка давно вже перейшла в почуття міцної, вірної, щирої дружби…” – саме такими словами представляє нам автор головну героїню “Гранатового браслета”. Виникає питання: а чи була у неї взагалі коли-небудь справжня любов? Згодом ми знаходимо відповідь на це питання. Коли під час розмови з генералом Аносовым Віра сказала: “Візьміть… нас з Васею. Хіба можна назвати наш шлюб нещасливим?”, той спочатку довго мовчав, потім простягнув неохоче:

– Ну, добре… скажімо – виняток…”

Таким чином, ми бачимо, що герої живуть, керуючись не почуттями, а вигодою. А та непідробна любов, про яку Купрін говорить словами Аносова: “сильна, як смерть… для якої зробити будь-який подвиг, віддати життя, піти на мучення – зовсім не праця, а одна радість”, стає приводом для глузувань і причиною для загроз. Мені здається, саме в цій людської черствості і нездатності любити по-справжньому бачить письменник гіркоту людського життя…

А солодкість у Купріна – любов. В “Гранатовому браслеті” головний герой кінчає життя самогубством, і штовхає його на цей вчинок нерозділене кохання до княгині Вірі. Можна було б припустити, що любов принесла йому лише страждання. Однак це не так. Любов його погубила, але хіба можна говорити про те, що вона була нещасною для Желткова? Я думаю, що не можна. Помирав Жовтків не зі страхом від передчуття смерті, а з приємним відчуттям того, що ця любов все-таки була в його житті. Про це свідчить вираз обличчя померлого: “Глибока важливість була в його закритих очах, і губи посміхалися блаженно і безтурботно…”. Для героя любов, хоча вона була не взаємна, була єдиним щастям. Про це він пише у своєму останньому посланні Вірі Іванівні: “Від душі дякую вам за те, що Ви були моєю єдиною радістю в житті, єдиною втіхою, єдиною думкою”.

Отже, думки Буніна і Купріна з приводу гіркоти і солодощі людського життя багато в чому схожі. Для обох письменників насолодою життя, щастям є любов, що ламає всі перешкоди на своєму шляху і перемагає незважаючи ні на що. Гіркота, на їх думку, полягає в фальшивість і нещирості людських відносин і в тому, що почуття в більшості людей замінені холодною ощадливістю.

Радість і горе, любов і страждання, солодкість і гіркоту – як все це переплетене в житті… Обидва письменника показують неминучість зустрічі і з тим, і з іншим. Без любові немає тієї гіркоти, а без гіркоти не було б і тієї насолоди в житті героїв. Все це можливо тільки у взаємозв’язку.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: