Драматична доля військового покоління

Автор, учасник Великої Вітчизняної війни, за чотири довгих роки відчув у свого плеча вогняне дихання смерті, усвідомив гіркоту втрати, проходячи повз свіжих горбків з написами хімічним олівцем на дощечці. Він бачив не раз страждання і сльози в очах вісімнадцятирічних дівчат – санінструкторів, вмираючих в напівзруйнованому бліндажі. Хіба це не трагедія воєнного покоління?! Хіба не трагедією є те, що молоді люди, учасники війни, за ці роки подорослішали на двадцять років?!

Безсумнівно, Бондарєв Ю. засуджує війну, тому що вона сіє на своєму шляху драматичні долі.

Я поділяю точку зору відомого письменника в тому, що долі більшості учасників воєн трагічні.

На пам’ять приходять слова знаменитої радянської поетеси, учасниці Великої Вітчизняної війни, колишнього санинструктора Юлії Друніної:

Я тільки раз бувала в рукопашній…
Раз наяву і тисячу уві сні…
Хто говорить, що на війні не страшно,
Той нічого не знає про війну!

У повісті К. Воробйова “Це ми, господи!” розповідається про трагічну долю лейтенанта Кострова. Сергій пройшов пекло передовій, полон, катівні гестапо. У 23 роки він виглядав старим. Хіба це не драма?

Згадую героя оповідання Михайла Шолохова “Доля людини” Андрія Соколова. До війни у нього було все: будинок, збудований власними руками, дружина, діти… Війна забрала все. Не випадково автор порівнює душу героя, який повернувся з фронту, з попелищем. Ось вона, драматична доля військового покоління!

Роздрукувати
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: