Чому Кулігіна не можна назвати “променем світла в темному царстві”?

В основу головного конфлікту п’єси Островського “Гроза” покладено одвічний конфлікт старого з новим, “століття минулого” з “століттям нинішнім”, “темного царства” зі світлим початком. У творі зображено затхла атмосфера провінційного волзького містечка Калинова з її невіглаством, грубістю, святенництвом, владою старших. “Жорстокі звичаї” панують в цьому місті: люди перестали радіти життя, краси, живуть за високими парканами, один одного зі світу зживають, торгівлю один у одного підривають, принижують один одного. І немає, здається, просвіту від такого життя. Над усім простягається “темне царство” з його бессердечием і тупістю, з його рабською схилянням перед могутністю старих, давно віджилих порядків. Здається, що ніщо вже не зможе порушити століттями сформований стиль і спосіб життя. Але це не так. Островський тому і написав свою п’єсу, що відчувалося вже наближення змін, що в надрах цього застою вже зародилася іскра протесту, нехай ще неусвідомленого, слабку, але здатну похитнути всі старі уявлення і життєві установки. Героїнею, яка зуміла кинути виклик самодурной силі Диких і Кабаних”, стала Катерина Кабанова. Ця молода жінка, позбавлена участі, любові і співчуття, прагне вирватися з гнітючої атмосфери, стати вільною. Любов (грішна і заборонена) допомагає їй знайти свободу. Але ця трагічна любов, так як розказана цією жінкою правда губить її. Знайшовши один раз свободу, Катерина Кабанова не може відмовитися від неї, змиритися з рабською і приниженим становищем в будинку свекрухи, знову стати рабою. Тому вона й робить фатальний вчинок, потрясла весь місто Калинов, змусила задуматися навіть таких слабких і жалюгідних людей, як її чоловік Тихон. Її смерть – виклик “темній силі”, бажання жити у “світлому царстві” любові, радості і щастя. Ось чому ця героїня була названа критиком Добролюбовим “променем світла в темному царстві”. Коли читаєш п’єсу, мимоволі думаєш, невже Катерина так самотня, невже немає в п’єсі героїв, хоч якось підтримують її, співчуваючих їй? Таким героєм є механік-самоучка Кулигин. Недарма автор підкреслює деяку схожість в характері цих персонажів: вміння бачити красу природи, захоплюватися нею властиве в однаковій мірі їм обом. Кулигин дійсно виділяється з навколишнього суспільства. Його погляд на речі явно суперечить канонам “темного царства”. Він механік-самоучка, тобто зовсім не вчений, а людина, проникає в сутність явищ. І він не “книжковий черв’як”. Тільки глибоко відчуває людина може сказати: “Ось, братик ти мій, п’ятдесят років я щодня дивлюся на Волгу і все надивитися не можу”. Мислення Кулігіна знаходиться на тому рівні пізнання дійсності, коли все навколишнє повно для нього таємниць і загадок, чарівних вражень. І Кулігіна вражає те невігластво і темрява, в які занурений місто Калинов: “А б боїтеся поглянути на небо, тремтіння вас бере!” Але його гарячий монолог про сутності такого явища, як гроза, в кінці четвертого дії викликає лише негативну реакцію: “Бач які рацеи розвів! Є, що послухати, вже нічого сказати!” Така ж реакція виникає, коли він просить у Дикого грошей на установку сонячних годин на бульварі: “А за ці слова тебе до городничого відправити, так він тобі дасть!” Його ідеї чужі оточуючим, а він не може, не вміє щось донести до них. Він читає Дикому Державіна, розповідає йому про пристрої громовідводів, навіть не намагаючись вникнути в сутність його закоренілого консерватизму і знайти точку опори в поглядах самого Дикого. І тому Кулигин безпорадний. “Промінь світла в темному царстві” або світле явище, за Писарєву – людина, здатний внести щось нове в навколишній світ душі людей, змінити їх на краще: “Світло здатний розвіяти темряву, залишаючись для неї невразливим”. Але така особистість повинна володіти рядом необхідних душевних якостей: вільнодумством, рішучістю, незалежністю. І в цьому головна біда Кулігіна. Якщо в характері головної героїні всі ці якості проявляються, то в характері Кулігіна вони практично відсутні. Він змирився з законами “темного царства”, він втратив надію самостійно що-небудь виправити. У розмові з Борисом ще на початку першої дії Кулигин говорить, розмірковуючи про закабаленности бідних і вседозволеності багатих: “І ніколи нам, пане, не вибратися з цієї кори! Тому що чесною працею ніколи не заробити нам більше насущного хліба”. Відсутність стимулів до боротьби робить цього героя безпорадним. Коли Борис запитує, чому б йому не описати віршами всю мерзенність купецької життя, той відповідає: “Як можна, пане! Живого проковтнуть”. І це – прояв безпорадності. Правда, він, на відміну від Фек-луши і їй подібних, все ж наважується критикувати “темне царство”, але вже засуджує себе з позицій тієї самої моралі, яку насаджують йому оточуючі: “Мені вже й так, добродію, за мою балаканину дістається, та не можу, люблю розмову розсипати!” Але ж це явне відображення ідеї “аби все шито так крито було”. Кулигин не здатна нічого змінити в навколишньому світі, але йому все ж не хочеться усвідомлювати безпорадність і безнадійність свого становища, тому він тішить себе надією отримати мільйон за відкриття вічного двигуна – одвічною і нездійсненної мрії людства. Хоча Кулигин і є героєм-резонером, висловлює думку автора, явно засуджує життя “темного царства”, але його слова не здатні що-небудь змінити в житті міста Калинова (на відміну від вчинку Катерини), тому і назвати цього все-таки позитивного героя “променем світла в темному царстві” не можна.

Роздрукувати
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: