“Слово о полку Ігоревім” займає важливе місце в культурі східних слов’ян в історії. Особливо, коли слов’янські народи зазнають зміни у взаємовідносинах. В критичні моменти необхідно звернутися до великого пам’ятника давньоруської літератури, що об’єднує країни і слов’янські народи, “Слова о полку Ігоревім”. Воно повертає нас до історії Стародавньої Русі і нагадує про те, що наші народи об’єднує слов’янська культура, прамова і загальна історія. “Слово о полку Ігоревім” в усі часи є актуальним твором художньої літератури, основою братніх мов російського, українського і білоруського народів.
Сучасна Ростовська область об’єднує культуру, фольклор, вірування і мову східних слов’ян: росіян, українців і білорусів. “Слово…”- це сторінка історії нашого краю, де відбувалася битва Ігоря з половцями. У Ростовській області живуть слов’янські народи, розділені кордонами, але об’єднані великим пам’ятником давньоруської літератури “Слово о полку Ігоревім”. А як відомо, у культури кордонів немає.
Я пропоную поглянути на пам’ятник давньоруської літератури очима сучасного читача. “Слово о полку Ігоревім”, пам’ятник давньоруської літератури, було створено в 1185-1187 роках. Дійшло до нас у рукописному збірнику першої половини 17 століття. Незабаром після опублікування в 1800 році воно було перекладено на різні мови. В першу чергу мовами братніх народів: російський, український і білоруський.
Розглянемо географію 9-11 століть від Дону та Дніпра до Дунаю, від Києва до Новгорода. Руська земля у “Слові о полку Ігоревім” – це території сучасних Росії (Курськ, Рязань, Суздаль, Володимир), України (Луцьк, Київ, Переяслав-Хмельницький, Володимир-Волинський, Новгород-Сіверський, Чернігів, Путивль) і Білорусії (Пінськ, Турів, Брест, Вітебськ, Гродно). Також згадуються інші географічні назви Сурож – Судак (нині в Криму), Корсунь (нині Херсонес у Криму), Тьмуторокань (руське князівство на Таманському півострові, яким управляли чернігівські князі. Події, описані у “Слові…” відбувалися в Ростовській області недалеко від міста Біла Калитви, недалеко від Українського кордону, на річці Каялі.
Отже, можна зробити висновок: мова “Слова…”- основа братніх мов: російського, українського і білоруського народів. Спираючись на історичну основу автор звертається до нас, далеким нащадкам, із закликом об’єднуватися. Читаючи цю поему, кожен слов’янин відчуває гордість і вважає його своїм національним твором. В ньому заклик до єднання. Адже необхідною умовою процвітання держави є мир та взаєморозуміння між державами, що дуже актуально в наш час.