Єсенін. Вірші про Батьківщину і природі

Батьківщина у віршах Сергія Єсеніна – це все, що він бачить навколо, що відчуває від споглядання рідного неба, землі, сонця, всієї прекрасної природи. Почуття до Батьківщини, до Росії в поета нерозривно пов’язані з почуттями до природи, до життя, до людей. І найголовніше: він пишався своєю країною, її неосяжними просторами, силою й небувалою красою.

Ми підібрали саме такі вірші Єсеніна про Батьківщину. Вони поділені на короткі, легкі для заучування, про Батьківщину і природі.

Про, Русь — далека й близька…

Короткі, гарні вірші Сергія Єсеніна про Батьківщину

Русі

Тобі одній плету вінок,
Квітами сиплю стежку сіру.
Про Русь, покійний куточок,
Тебе люблю, тобі і вірую.
Дивлюся в простір твоїх полів,
Ти вся — далека і близька.
Схоже мені посвист журавлів
І не чужа стежка склизкая.
Цвіте болотна купіль,
Куга кличе до вечірньо тривалої,
І по кущах дзвенить крапель
Роси холодної і цілющою.
І хоч зганяє твій туман
Потік вітрів, крилато дмуть,
Але вся ти — смірна і ліван
Волхвів, таємничо волхвующих.

***

Мелколесье. Степ і дали.
Світло місяця у всі кінці.
Ось раптом знову заридали
Розливні бубонці…
Той, хто бачив хоч одного разу
Цей край і цю гладь,
Той майже кожної берізки
Ніжку радий поцілувати.
Єсенін С.

Драговини та болота…

Драговини та болота,
Синій плат небес.
Хвойної позолотою
Вззвенивает ліс.
Тенькает синиця
Між лісових кучерів,
Темним ялинам сниться
Гомін косарів.

По лузі зі скрипом
Тягнеться обоз —
Сухуватою липою
Пахне від коліс.
Слухають рокити
Посвист вітряної…
Край ти мій забутий,
Край ти мій рідний.

Село

(Тараса Шевченка)

Село! В моїй душі спокій.
Село в Украйні дорогий,
І, повний казок і чудес,
Кругом села зелений ліс.

Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
І перед вікном фарбованим
В шовкових листі тополі,

А там все ліс, і всі поля,
І степ, і гори за Дніпром…
І в небі темно-блакитному
Сам бог витає над селом.

Сільська хатинка

Стара хатинка
Горя і турбот,
Часто плаче завірюха
У твоїх воріт.

Часто лунають
За твоєю стіною
Скарги на бідність,
Пісні звук глухий.

Всі співають про горе,
Про важкий гніт,
Про потребу лиху
І голодний рік.

Немає веселих пісень
У стінах твоїх,
Бо горе
Заглушує їх.

Моя лірика жива однією великою любов’ю, любов’ю до Батьківщини. Почуття Батьківщини — основне в моїй творчості.
Сергій Олександрович Єсенін

Я знову тут, в родині рідної…

Вірші Єсеніна про Батьківщину, які легко навчаються

Ось вже вечір. Роса…

Ось вже вечір. Роса
Блищить на кропиві.
Я стою біля дороги,
Притулившись до верби.

Від місяця світ великий
Прямо на нашу дах.
Десь пісня солов’я
Вдалині я чую.

Добре і тепло,
Як взимку біля печі.
І берези стоять,
Як великі свічки.

І вдалині за річкою,
Видно, за узліссям,
Сонний сторож стукає
Мертвої калаталом.

Я покинув рідний дім…

Я покинув рідний дім,
Блакитну залишив Русь.
У три зірки березняк над ставом
Теплит матері старої смуток.

Золотою жабою місяць
Розпласталася на тихій воді.
Немов яблонный колір, сивина
У батька пролилася в бороді.

Я не скоро, не скоро повернуся!
Довго співати і дзвеніти заметілі.
Стереже блакитну Русь
Старий клен на одній нозі.

І я знаю, є радість у ньому
Тим, хто листя цілує дощ,
Тому, що той старий клен
Головою на мене схожий.

Я знову тут, в родині рідної…

Я знову тут, в сім’ї рідний,
Мій край, задумливий і ніжний!
Кучерявий сутінок за горою
Рукою махає білосніжною.

Сивини похмурого дня
Пливуть скуйовджене повз,
І смуток вечірня мене
Хвилює непереборно.

Над куполом церковних глав
Тінь від зорі впала нижче.
Про други ігрищ та забав,
Вже я вас більше не побачу!

В забуття канули року,
Услід і ви пішли кудись.
І лише раніше вода
Шумить за млином крилатою.

І часто я в вечірній імлі,
Під дзвін надломленої осоки,
Молюся димлячої землі
Про неповоротних і далеких.

Природа Росії у Єсеніна — це щось одухотворене, живе.

Тих мій край після бур, після гроз…

Сергій Єсенін: вірші про Батьківщину і природі

Гляну в поле, гляну в небо…

Гляну в поле, гляну в небо —
І в полях і в небі рай.
Знову тоне у копні хліба
Незапаханный мій край.

Знову в гаях непасеных
Щирі стада,
І струмує з зелених гір
Златоструйная вода.

О, я вірю – знати, за борошна
Над пропащою мужиком
Хтось ласкаві руки
Проливає молоком.

Про вірю, вірю, щастя є!..

Про вірю, вірю, щастя є!
Ще й сонце не згасло.
Зоря молитовником червоним
Пророкує втішну звістку.
Про вірю, вірю, щастя є.

Дзвени, дзвени, золота Русь,
Хвилюйся, невгамовний вітер!
Блажен, хто радістю відзначив
Твою пастушескую смуток.
Дзвени, дзвени, золота Русь.

Люблю я гомін буйних вод
І на хвилі зірки сяйво.
Благословенний страждання,
Благословляє народ.
Люблю я гомін буйних вод.

Край улюблений! Серцю сняться…

Край улюблений! Серцю сняться
Скирди сонця у водах лонних.
Я хотів би загубитися
У зеленях твоїх стозвонных.

По межі, на переметке,
Резеда і риза кашки.
І видзвонює в чотки
Верби – лагідні черниці.

Курить хмарою болото,
Гар в небесному коромислі.
З тихою таємницею для когось
Затаїв я в серці думки.

Всі зустрічаю, всі сприймаю,
Радий і щасливий душу вийняти.
Я прийшов на цю землю,
Щоб скоріше її покинути.

Гой ти, Русь, моя рідна…

Гой ти, Русь, моя рідна,
Хати – в ризах образу…
Не видать кінця й краю –
Тільки синь смокче очі.

Як зайда богомолець,
Я дивлюся твої поля.
А у низеньких околиць
Звонно марніють тополі.

Пахне яблуком і медом
По церквам твій лагідний Врятував.
Та гуде за корогодом
На лугах веселий танок.

Побіжу по стежці м’ятою
На приволь зелених лех,
Мені назустріч, як сережки,
Продзвенить дівочий сміх.

Якщо крикне рать свята:
«Кинь ти Русь, живи в раю!»
Я скажу: «Не треба раю
Дайте батьківщину мою!»

Несказанне, синє, ніжне…

Несказанне, синє, ніжне…
Тих мій край після бур, після гроз,
І душа моя – безмежне поле –
Дихає запахом меду і троянд.

Я затих. Роки зробили справу,
Але того, що минуло, не кляну.
Немов трійка коней шалена
Прокотилася на всю країну.

Напылили колом. Накопытили.
І пропали під диявольський свист.
А тепер ось в лісовій обителі
Навіть чути, як падає лист.

Дзвіночок? Далеке відлуння?
Все спокійно впивает груди.
Стій, душа, ми з тобою проїхали
Через бурхливий визначений шлях.

Розберемося у всьому, що бачили,
Що сталося, що сталося в країні,
І пробачимо, де нас гірко образили
За чужий і з нашої вини.

Приймаю, що було і не було,
Тільки шкода на тридцятому році –
Надто мало я в юності вимагав,
Забуваючись в кабацком чаду.

Але адже дуб молодий, не разжелудясь,
Так само гнеться, як в полі трава…
Ех ти, молодість, буйна молодість,
Золота шибайголова!

Пропонуємо почитати на сайті інші статті про Батьківщину, про Росію:
Вірші про Росію для дітей
Михайло Лермонтов — Батьківщина
Прислів’я та приказки про Батьківщину
Вірші про малій Батьківщині
Вірші про Батьківщину для дітей
Зворушливі вірші про Батьківщину
Душевні вірші про Росію

Послухайте, як Безруков читає уривок з вірша Єсеніна «Гой ти Русь моя рідна».