Зухвалий план втечі з фашистської в’язниці | Історичний документ

У березні відбулося засідання партизанського комітету. На ньому були присутні Клим і Рижак. Зібралися на квартирі у Хмелевського: до його батька щодня з усіх кінців району приїжджали пацієнти, і наша зустріч не повинна була викликати підозр.

Сергій Рижак виявився кремезним блондином з відкритим мужнім обличчям і сощуренными сірими очима. Він якось відразу розташував до себе незвичайною душевністю. Разом з тим в його жестах, погляді вгадувався сильний характер, вироблений багаторічної армійською службою. Родом він з Кіровограда, виріс у трудовій сім’ї. Батько працював токарем на заводі, відомому своїми революційними традиціями. У дванадцять років і Сергій пішов учнем на цей завод. Працював бляхарем, потім навчився токарній справі, а у вісімнадцятому році добровольцем пішов у Кінну армію Будьонного. Брав участь у боях з бандами Махна, форсував Сиваш, штурмувала Перекоп і Чонгар. Дев’ятнадцять років було бравому буденновцу Сергію Рыжаку, коли його прийняли в партію.

Чонгарська дивізія, де служив Рижак, в 1923 році перебазувалася під Слуцьк. З тих пір він пов’язав свою долю з Білорусією. Був комісаром в кавалерійських частинах, в артилерії, на другий день війни його призначили начальником політвідділу армії, яка вже билася з ворогом на західних кордонах. 24 червня старший батальйонний комісар Рижак виїхав до нового місця служби.

Армія, куди він прибув, відбивала натиск танків Гудеріана. Наші війська з боями відходили на схід. Під Мінськом частина, в якій перебував Рижак, потрапила в оточення. Рыжаку з жменькою бійців вдалося вирватися з ворожого кільця, але пробитися до лінії фронту не зміг. Зупинився він у селі Касиловичи Дзержинського району, в сім’ї Васюкевичей, простих і чесних людей. В селі вже ховалися червоноармійці Василь Прокопенко і Семен Хазан (останній перед війною очолював балетну групу Білоруського державного театру опери і балету). У сусідній Грицковщине знайшов притулок лейтенант Василь Бляшев. Незабаром вони подружилися і створили в Касиловичах підпільну групу, яку очолив комісар Рижак.

В середині січня сорок другого року підпільники відчули, що за ними ведеться стеження, і вирішили піти в ліс. У домовлений день, захопивши з собою, хто що зміг — сокиру, пилку, цвяхи, вони непомітно зібралися біля села Пеняки. Рижак повів групу до заздалегідь розвіданому місцем. У лісі, недалеко від села Касиловичи, спорудили курінь, утеплили його. Незабаром зустрілися з Семеном Юховичем, і той став забезпечувати їх продуктами.

Попихкуючи люлькою, Рижак з великою теплотою розповідав нам про своїх товаришів, про зустрічі з групою політрука Мурашова, яка нещодавно з’єдналася з ними.

На початку березня окупаційні власті оголосили про набір молоді для відправки в Німеччину. Одночасно вивісили наказ про те, що всі колишні військовослужбовці та інші місцеві жителі зобов’язані негайно з’явитися до управи для перереєстрації; хто не прийде — буде вважатися партизаном.

У ті дні в лісі між селами Борове і Костевичи з’явилася землянка. Її мешканцями стали члени борівський підпільної групи Олексій Мурашов, Михайло Голубців, Микола Будник і Семен Ребрина.

А ще через кілька днів у Боровому, на квартирі у Емілії Быстримович, відбулося зібрання молоді. Навколо села виставили дозори.

— Знаєте, навіщо вас запрошують в управу? — запитав присутніх Мурашов. — Одних фашисти кинули за колючий дріт, інших поженуть на каторжні роботи в Німеччину. Йдіть до нас, створимо партизанський загін і будемо бити окупантів!

В той вечір мешканцям землянки, загубленої в лісовій гущавині, довелося потіснитися. Після зборів прийшли сюди боровские комсомольці Сергій Досин і Семен Быстримович, син Емілії Петрівни.

Ніхто не знав тоді, що в трьох кілометрах від них, в лісі, живуть ще п’ять чоловік. Зустріч відбулася лише в кінці березня…

— Гітлерівці якимось чином пронюхали про зборах у Боровому, — сказав Юхович, коли Рижак закінчив. — Арештовані Адольф Карницкий, Нестер Лишневец і ще шестеро товаришів.

— Як врятувати їх? — запитав Жуковець.

Рижак запропонував доручити це його групі.

— У вас занадто мало сил, щоб вступити в бій з цілим гарнізоном, — заперечив йому один з членів комітету.

— Про відкритому бою поки не може бути й мови, — погодився Рижак, — Але невелика група зуміє вночі проникнути в місто і відкрити в’язницю. У нас є чоловік, який сидів там, знає всі ходи і виходи. Треба тільки дізнатися точне розташування постів в місті.

— Це ми зробимо.

Викликали Георгія, доручили йому накреслити план міста, зв’язатися з Михайлом Белькевичем і разом з ним позначити на папері вогневі точки, дротяні загородження, вказати маршрути нічних патрулів.

Зухвалий план втечі з фашистської вязниці | Історичний документ

Тим часом комітет продовжував обговорювати питання, пов’язані із створенням загону. Рижак зі знанням справи говорив про особливості партизанської боротьби, про труднощі, з якими неминуче доведеться зустрітися, виклав невідкладні потреби своєї групи. Ми обіцяли допомогти новим друзям і, щоб підтримувати з ними постійний зв’язок, ввели до складу комітету Насіння Юховича.

До кінця дня перед нами лежав план міста. Залишилося лише уточнити деякі деталі операції, намітити найбільш безпечний шлях просування партизанів до в’язниці і варіанти відходу.

Вже вечоріло, коли Рижак повернувся в ліс і передав товаришам, про що йшла мова на засіданні комітету. Його повідомлення, що вони не одні, що у місті та інших населених пунктах району діє чимало підпільників, зустріли з натхненням. Коли бійці дізналися про рішення комітету звільнити боровських товаришів, тут же з’явилися добровольці.

За дорученням комітету Белькевич роздобув про заарештованих боровчанах відомості і передав, що їх відвезли в мінське СД. Здавалося, товариші загинуть. Операцію скасували. Але незабаром Белькевич повідомив, що боровських активістів повертають у Дзержинськ і тут їх повинні повісити. Поліцейські вже почали споруджувати в сквері шибеницю.

Ми надіслали нове повідомлення Рыжаку — готуйтеся!

— Операція дуже небезпечна, — звернувся Рижак до товаришів. — Хто готовий брати участь?

Першим зголосився Сергій Доспи (у нього були свої рахунки з поліцейськими), за ним — Олексій Мурашов, Микола Будник, Василь Бляшев, Михайло Голубців, Василь Прокопенко, Семен Быстримович.

— Досить! — зупинив Рижак. — Велика група не потрібна, діяти доведеться безшумно і швидко, — І тут же розпорядився передати добровольцям всі наявні автомати, зарядити запасні кулеметні диски, підготувати гранати, ножі.

Командиром групи призначили Олексія Мурашова, його заступником — Михайла Голубцова.

Соц закладки
Соц закладки
Добавить комментарий