Зухвалий німецький снайпер – Історичний документ

Після невдалої спроби взяти Опатув 1-й батальйон 56-ї гвардійської танкової бригади відкотився і зайняв позиції на захід від міста. Фронт стабілізувався. Наземні війська зупинилися. На плацдармі чітко визначився передній край, утворилася нейтральна смуга.

Піхота глибше заривалася в землю, маскувала хитромудро зігнуті ходи сполучення, всякі там відсічні позиції, споруджувала землянки, бліндажі в три-чотири накату…

Танкісти теж не відставали — споруджували добротні капоніри, ховали в них по самі вежі тридцятьчетвірки.

У цей час не вгамовувалися тільки артилеристи обох сторін. Кожне серпневе ранок починався канонадой і важкими ударами розривів. Ледь осіла за коротку ніч жовто-сіра пил знову здіймалися, розліталася в сторони і покривала собою весь навколишній простір. Пил потрапляла в очі, в ніс, в легені, тріщала на зубах, попадав в їжу і воду. Здавалося, навіть сонце назавжди просякло цієї в’їдливою пилом.

Ворожа авіація докучала не часто, хоча весь час стояла льотна погода. Не та вже у фашистів авіація, далеко не та, що в сорок першому. Зате радували успіхами наші соколи. Штурмовики щодня дуже старанно обробляли передній край оборони противника, червонозоряні винищувачі повністю панували в небі.

Опатув як і раніше залишався в руках супротивника, ми його облягали, ведучи, як було тоді прийнято, бої місцевого значення.

Наш танковий батальйон займав ділянку на пересіченій місцевості в районі населеного пункту Лопата.

Сталося так, що в ході розвідки боєм один танк був підбитий на нейтральній смузі. Поранені члени екіпажу поповзом насилу дісталися в наше розташування. За їх повідомленням, в машині ударом болванки були розбиті водяний радіатор і одна група акумуляторних батарей. Справний двигун вони завести не змогли. Так і залишилася ця тридцятьчетвірка нерухомої на добре проглядається і прострілюється місці.

З настанням ночі комбат послав до машини двох «технарів» — водія і ремонтника — із завданням завести двигун і пригнати танк. Настав день, а люди не повернулися.

Незабаром піхотинці поскаржилися, що в нашому танку влаштувався ворожий снайпер і вже вбив трьох солдатів. Просили дозволу розстріляти тридцатьчетверку разом зі снайпером. Про це стало відомо комбригу. Полковник Слюсаренко наказав протягом доби евакуювати танк з нейтральної смуги. Якщо ж не вдасться, тільки тоді вдатися до крайнього заходу.

Значить, треба знову посилати людей на «нейтралці». Кого ж? Кому доручити таку задачу? Майор Рибалок зупинив свій вибір на старшому техніці-лейтенанта Івана Короткову і на мені.

В розташуванні батальйону провели на танку тренування — відпрацювали порядок дій з ліквідації снайпера. Перевірили пістолети, озброїлися фінськими ножами і прихопили по дві гранати на брата; довелося також взяти солідну «ношу» — балон стисненого повітря. З його допомогою розраховували завести двигун.

Вже в сутінках прибули в розташування стрілецької роти.

— Снайпер на місці, будьте обережні, — поспішив повідомити той самий літній старший лейтенант.

І нас, і піхотинців турбував важкий балон. Ну, як його тягти? Хороший рада дала ротний: зачепити шматком телефонного кабелю за основу вентиля і тягти волоком.

Стало зовсім темно. Пора.

Обмінюємося з піхотинцями міцними рукостисканнями, перевалюємо через бруствер і по-пластунськи повземо до танка. Противник зрідка пускає освітлювальні ракети. Поки ракета набирає висоту і з шипінням опускається, навколо стає світло як вдень. Лежимо й чекаємо, коли ж вона, клята, догорить. Якщо ворог пильнував нас, він ось-ось почне бити мінами. Ракета гасне. Темрява знову заповнює небо і землю. Стрілянини немає. Значить, не помітили. Що є сил працюємо ліктями, відштовхуємося ногами, не звертаючи уваги на градом котиться піт. Повземо лікоть в лікоть, інакше балон нам не потягти. І якось надійніше, коли відчуваєш поруч присутність бойового товариша. В одній руці пістолет, в іншій — натягнувся кабель. Пил, невидима вночі, але така ж настирлива, як і вдень, не дає продихнути, лоскоче ніс — раз за разом так і тягне на чих. У цьому випадку, як радили розвідники, треба притиснути пальцем крапку на лобі вище перенісся і потримати кілька секунд. Переконався: допомагає.

Раптом довга черга трасуючих куль притиснула нас до землі. Інша пронеслася лівіше, а третя ще далі. Висновок: ми не помічені, стріляють просто так, з боязні, для «профілактики». Знову вперед.

Знову злетіла ракета, осветившая танк. Здалося: він зовсім поруч. Згасла перша, і тут же майже відразу спалахнули дві, змусивши нас злитися з землею. Після сліпучого світла стає так темно, що деякий час здається, ніби падаєш в безодню. Потім очі звикають, і при тьмяному мерехтінні зірок не тільки відчуваєш лікоть, але і бачиш повзе поруч товариша.

Попереду став вгадуватися силует танка. Сильніше — і з ще більшою обережністю — заробили ліктями. Нарешті, перед нами машина. Прислухаємося. Начебто нікого. Але ми-то знаємо, у що може обійтися нам ця оманлива тиша. Підповзли під саму броню. Знову нагострили вуха. Хтось кашлянув. Ага, значить, причаївся в башті, підлий вбивця! Сидить на місці заряджаючого.

Раптом з вежі долинули тихі звуки — фашист співав! Що саме співав, було не важливо. Головне — ми встановили: снайпер знаходиться у вежі праворуч.

Лежимо, слухаємо і чекаємо. Фашист заспівав свою пісеньку до кінця, потім пробурмотів щось і затих. Незабаром з вежі почувся храп. З одного боку — це добре: є можливість пошептатися з Іваном, а з іншого — погано: оскільки він може хропіти до самого світанку. А нам потрібно, щоб снайпер виліз з танка скоріше, ну хоча б з природної потреби.

Заліз я під днище, обмацав десантний люк, він виявився відкритим. А що якщо в буквальному сенсі викурити гітлерівця з вежі? Цю думку я прошепотів Івану в саме вухо. Замість відповіді він згідно стиснув мій лікоть і поліз у кишеню: дістав трофейну запальничку, неабиякий моток промасленим клоччя, якій «технарі»-ремонтники витирають руки, додав до неї свій носовичок, і ми — під днищем. Як могли, вкрили в долонях вогник запальнички, а коли клоччя почала тліти, Іван сунув грудку ближче до щілини десантного люка. Я тут же виліз з-під танка і присів навпочіпки біля гусениці— праворуч по ходу машини.

І ось їдкий дим дійшов за призначенням: з вежі долинули шерех, невиразне бурмотіння, кашель, потім снайпер раз чхнув і голосно вилаявся. Іван вже поруч зі мною. У правій його руці блиснув фінський ніж.

Почувся клацання засувки люка. Кришка відкрилася і стала на стопор. Над вежею зметнулися руки, з’явилася голова, і гітлерівець виліз на моторну броню. Гвинтівка з ним. Постояв трохи, гучно втягуючи в себе повітря, потягнувся, перемістився на фальшборт так, що шкарпетки його чобіт трохи не торкнулися моєї голови. Я, не зволікаючи, обома руками схопив фашиста за праву ногу і з силою смикнув вниз. Заскочений зненацька снайпер не встиг навіть охнуть.

Прихопивши рушницю з оптичним прицілом, ми подтащили балон і пірнули в танк.

Закривши баштові люки, трохи відхекалися і стали пильно перевіряти систему запуску і живлення двигуна. Начебто всі трубки, штуцера і редуктор з манометрами на місці. Намагаючись нічим не стукнути, встановлюю балон.

Іван часто стирчить з люка: адже з хвилини на хвилину може підійти зміна або принесуть снайперу ерзац-кави. А вже з’являються перші ознаки світанку. Нарешті балон за всіма правилами приєднаний.

Тепер перед тим, як пустити стиснене повітря, що залишилося перевірити головний штуцер. Для цього необхідно зняти моторну перегородку. Прийшла черга Івана показати, на що він здатний.

Здається, зробили все необхідне. Можна заводити. Це належить робити мені. Поставивши кран редуктора в положення «закрито», відвернув вентиль балона. Повітря зашипів, стрілка манометра рушила вправо і, задрожав, зупинилася на позначці «140». Прислухався. Не труїть—повітря з системи не йде ніде.

— Відмінно, тиск достатня, — шепочу Короткову.

Беруся за рукоятку крана редуктора…

— Постривай, Петре, трохи, — чую за спиною голос

Івана.

— Що там?..

— Вже зовсім розвиднілось, треба ще раз озирнутися, — відповів він і поліз у вежу — до командирського оглядовому приладу. Покрутив його в усі боки, опустився на колишнє місце і каже:

— За танком, метрів п’ятсот звідси, артилерійська батарея. Якщо не заведемо, то… — тут Іван зробив жест, що зображає пряме попадання снаряда в танк.

— Так, тут є над чим подумати, — відповів я.

Посвітлішало вже і в машині.

— Ну що, Ваня, пробуємо? — дивлюся йому в очі і намагаюся надати голосу побільше впевненості.

Танк стоїть кормою до супротивника. Отже, перший же дим з вихлопних труб дасть його артилеристам сигнал про відкриття вогню. А сподіватися на те, що тридцятьчетвірка не пристреляна, — марна справа.

Іван кивнув: давай, мовляв. Вичавив я педаль головного фрикціону, перевів сектор подачі палива до упору, різко відкрив кран редуктора. Повітря з величезною силою рвонувся через головний штуцер. Колінчастий вал закрутився спочатку повільно, потім все швидше і швидше. Начебто знехотя заплескали окремі циліндри. І заревів наш пятисотсильный дизель у всю свою потужність. Я взявся за важелі.

Тільки ривком рушили з місця, противник відкрив шквальний вогонь. Я почав маневрувати. Снаряди лягають то ліворуч, то праворуч, то спереду, то ззаду.

Машину трясе і хитає немилосердно — не звертаю уваги на воронки та інші нерівності поля. Ворожі артилеристи вирішили, мабуть, закрити нам шлях відходу: попереду танка піднялася суцільна вогняна завіса. Пристрілюються. Не вийде!

Зухвалий німецький снайпер   Історичний документ

Зціпивши зуби, беру на себе важіль правого бортового фрикціона. Близько хвилини мчимо вздовж лінії фронту. Наступна серія вибухів здіймається там, де розраховували зловити нас гітлерівські артилеристи. А ми вже в іншому місці! Тепер лівий фрикціон на себе і — повний газ!

Ще гахкали вибухи снарядів, вздыбливая стовпи пилу і глибоко ранячи землю, ще верещали болванки, але ми, перемахнувши через гребінь висотки, незабаром зупинилися в розташуванні свого танкового батальйону. До врятованої тридцатьчетверке бігли танкісти. Летіли вгору шоломи. Над усіма біжать витало гучне «ура».

Довго радіти, тим більше відпочивати не довелося: танк підлягав ремонту. Терміново потрібно замінити дві акумуляторні батареї, водяний радіатор і відремонтувати підйомно-поворотний механізм гармати.

Майбутня робота нас не лякала. Її можна було виконати своїми силами і повернути танк в дію через два-три години. Але де взяти акумулятори і радіатор?

Хтось із танкістів підказав, що на ділянці сусідів стоять дві підбиті, але не згорілі тридцятьчетвірки. Перевірили: виявилося, що потрібні нам «запасні частини» вціліли. Години через три тридцятьчетвірка була відновлена. Втомлені, але задоволені на радощах пальнули осколочними по передньому краю оборони противника і пішли доповідати комбатові про повернення машини в стрій.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: