Зловісне ранок 22 червня 1941 року | Історичний документ

Увечері Брестському обласному російському драматичному театрі ми з Ніною дивилися оперету «Мадемуазель Нітуш». Спектакль скінчився пізно. Ми не поспішаючи йшли додому, обговорюючи гру артистів. Ніна раз зупинялася.

— Ні, ти тільки послухай, які живі, чудесні мелодії, які веселі ритми! — вигукувала вона і в який раз повторювала улюблену арію Нітуш.

Раптом Ніна смикнула мене за руку:

— Дивись!

Далеко на сході, у самого горизонту, палахкотіла зірниця.

— Зарит до хліба, кажуть старі люди,— припомнилось мені.

В цей час звідкись з-за Бугу долинув протяжний глухий вибух. Веселий настрій змінилося почуттям тривоги. Тиша здалася раптом якоїсь зловісної. Було таке відчуття, ніби все навколо причаїлося перед грізною невідомістю.

Я прокинувся від того, що все місто здригався від гуркоту. Здавалося, ніби він складається, як картковий будиночок. Як відпущена пружина, схопився з ліжка й відчинив вікно. Пожежі, спалахи, гул літаків у небі.
Війна!.. Я бачив, як вулицею бігли люди. Побігли і ми з Ніною. Куди? Попрямували до річки. Там вже скупчилося багато жінок, чоловіків, дітей. Деякі з них лежали ниць біля самої води…

Коли стало ясно, все стихло. Стало ще страшніше. Але ненадовго. Почувся гучний тупіт біжать.

— Німці! — з жахом закричала сиділа поруч з нами жінка, притискаючи дитину до грудей.

Солдати в касках бігли повз. Раптом кілька з них звернули увагу на нас. Наставивши автомати, фашисти наказали:

— Век! Век!

Люди піднялися. У натовпі виявився хлопець у захисному костюмі, з портупеєю через плече — таку форму носили тоді тсоавіахімівці. Гітлерівці кинулися до нього.

— Рос зольдат? Хенде хох! — закричали вони, тикаючи автоматами хлопцеві в обличчя.

Той спробував щось пояснити, але німці не слухали. Підхопивши хлопця, вони кинули його в річку, різонули автоматними чергами. Всім іншим наказали йти в місто.

Брест виглядав безлюдним, потовченим. На тротуарах — вбиті під час артилерійського обстрілу люди. На одному з перехресть, у станкового кулемета, лежав червоноармієць у нижній сорочці. Видно, піднятий по тривозі, він не встиг вдягти гімнастерку.

В редакції, де ми тоді працювали, не було ні душі. Ми з Ніною ледь не бігцем попрямували до Краснокутського, який жив неподалік. Схилившись над приймачем, Михайло квапливо ловив Москви. Ось вона! Але в передачах ні слова про події на кордоні.

— Підемо до військкомату, може, там що дізнаємося,— запропонував я.

— У військкомату йде бій. Я пробував пробратися туди, але не зміг! Чуєш? Це там!

В тій стороні, куди показав Михайло, захлинаючись строчили кулемети, рвались гранати. Детальніше про те, що відбувалося тоді в військкомату, я дізнався лише через багато років. Як-то за редакційними справах зайшов в Міністерство побутового обслуговування УРСР і розговорився з начальником відділу Бараненковым. Не пам’ятаю вже, у зв’язку з чим мова зайшла про Бресті.

— Да-а, там я отримав бойове хрещення. В перший же день війни,— сказав Григорій Кирилович.

— Виходить, у той день ми були поруч.

Того, хто воював, завжди хвилюють спогади про пережите. І наша розмова затягнулася надовго.
Бараненков розповів, що перед війною проходив службу в Брестському облвоенкомате. Коли на місто обрушилися ворожі снаряди, по тривозі підняли і команду писарів, серед яких був Бараненков. Прибув облвоенком майор Стафєєв, зібралися працівники військкоматів. Прибігли дружини командирів, запасники, партпрацівники — набралося чоловік сто. Всі вимагали зброї. Їм роздали кілька гвинтівок і автоматів, трохи патронів. Секретаря комсомольської організації лейтенанту Батьківщину вдалося роздобути у сусідній частині ще деякий зброю. Прибігли два прикордонника зі своєю зброєю.

Майор Стафєєв оголосив:

— Обстановка в місті неясна. Наказу про евакуацію військкомату немає. Будемо готуватися до оборони!

Ті, у кого була зброя, розташувалися у дворі на підступах до будівлі. На балконі встановили кулемет. Виставили дозори.

Зловісне ранок 22 червня 1941 року | Історичний документ

Над містом захопив ворожий літак. У повітрі замелькали листівки, потім посипалися бомби. Одна з них розірвалася зовсім близько — осколки зрешетили масивні залізні ворота. Був убитий боєць Толкачов, який стояв на посту. В числі поранених виявився майор Стафєєв. Але люди залишилися на своїх місцях. До слуху Бараненкова — він чергував на балконі біля кулемета — донеслося знадвору:

— Сергєєв, Бараненков, Румянцев — до воєнкому!

Стафєєв наказав з’ясувати становище в місті, уточнити, що відбувається в районі вокзалу. Повернутися швидко.
По вулицях пересувалися перебіжками: з дахів і горищ раз лунали короткі черги, поодинокі постріли. Це диверсанти обстрілювали наших військовослужбовців.

Незабаром розвідники повернулися й доповіли:

— На Кобринском шосе — німці, біля вокзалу йде бій.

Стафєєв наказав знищити документи, вивезти на машинах з міста дітей та жінок, а іншим готуватися до бою.

Близько сьомої години ранку спостерігачі повідомили: до військкомату рухається німецька колона. Підпустивши ближче її, зустріли вогнем. Фашисти залягли. Зав’язалася перестрілка. Незабаром ворог знову рушив в атаку і знову заліг. Незважаючи на поранення, Стафєєв продовжував керувати боєм. І все-таки сили були надто нерівні. Довелося відійти до будівлі військкомату, забарикадуватися.

Гітлерівці підсилили атаки. Вони закидали будівлю гранатами, кричали на ламаною російською мовою, щоб здавались. Їм відповідали дружними залпами. Але скінчилися боєприпаси, з’явилося багато поранених. Бараненкову та його товаришів, з якими він ходив у місто, було наказано розвідати можливі шляхи відходу.

Вертаючись з розвідки, Бараненков ще здалеку побачив обійняте полум’ям будівля військкомату. Звідти долинали лише поодинокі постріли.

На вулиці, де жив Михайло Краснокутський, в той час було ще тихо. Проскакав кінний наряд міліції. До нас у двір забіг сусідський хлопчина і, задихаючись від хвилювання, сказав, що наші війська перейшли Буг, до міста наближаються радянські танки. Ми повірили. Та й як було не повірити, якщо саме в цей час над Брестом з’явилися червонозоряні «яструбки» і стрімко атакували лад летіли на схід «хейнкелей».

Зав’язалася повітряна сутичка. Наші винищувачі билися відважно. Залишаючи чорний шлейф диму, звалився на землю один, за ним інший фашистський стерв’ятник. Всі, хто разом з нами спостерігав за цим боєм, закричали «ура!».

Раптово почувся гуркіт мотоциклів, потім — гучні вигуки німецькою мовою, тріск автоматних черг. Нам нічого не залишалося, як прихопити радіоприймач і спуститися в підвал будинку. Сиділи мовчки. Та й що скажеш? В один ранок у нашому житті все раптом змінилося. Все, про що думали, мріяли, чим жили ще вчора, відійшло кудись у минуле, все заступило зловісне слово «війна».

Ніхто з нас і не припускав тоді, що пройде три довгих роки, перш ніж на вулиці Бреста, обпаленого першими залпами війни, знову вступлять радянські війська.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: