Життя оточеній дивізії – розповідь учасника | Історичний документ

Перша військова весна видалася під Ленінградом рання. Коли вщухали знаряддя, чути було, як лопаються бруньки на гілках. Перепади температури доходили до 10-15 градусів. Вдень валянки розмокають, а вночі примерзали до ніг. Шкіряна ж взуття все ще була десь в дорозі.

Солдатське радіо заговорило, що ми оточені. Про це давно сурмили німці у своїх листівках. Як ми потім дізналися, дійсно, в першій декаді березня 1942 року кільце в районі М’ясного Бору замкнулося. В оточенні опинилася 2-а ударна, кінний корпус та кілька дивізій 59-ї армії.

Нам повідомили, що з великої землі до нас йде допомога і що кільце буде прорване. Але поки становище, наша погіршувався. Добовий пайок скоротився до 75 грамів сухарів і миски бурди з шматочком конини. Цукру ми не бачили вже два місяці. Та й курива не було.

У землянці води все більше. За годину накопичувалося по 50-70 відер. Постійно доводилося вичерпувати. Пошта теж давно не надходила. Задовольнялися армійської гаметою «Відвага» та дивізійної «Бойовий товариш».

І тут ночами почали з’являтися наші літаки — «кукурузники». Молоденькі дівчата-пілоти вимикали мотор, планували над деревами і кричали: «Хлопці, де ви?» Даємо сигнал, і вони починають скидати мішки з сухарями, вівсом, боєприпасами.

Траплялося, посилки потрапляли ворогові або їх захоплювали і ховали від інших пройдисвіти. Такі теж були. Але ми швидко навели порядок, призначили певні місця, встановили охорону. Норма пайків так і не збільшилася. Зате з’явилося трохи тютюну. Дрібка тютюну обмінювалася тоді на один сухар.

У другій половині березня зустрів парторга полку Михайла Смирнова. Він радісний такий. Оточення зняли, каже, пробили коридор біля М’ясного Бору. Наші батареї повертаються на колишні бойові позиції.

Біжимо відразу на батарею випускати «Бойові листки», поділитися радістю з друзями-однополчанами.

Дійсно, через кілька днів прийшла пошта: листи, газети. Тоді ми ще не знали, якою ціною був пробитий коридор і доставлялися вантажі. Лише пізніше самі відчули, що таке «Долина смерті». Так назвали коридор самі бійці.Життя оточеній дивізії   розповідь учасника | Історичний документ

Квітень… Тільки стихне канонада — жайворонок співає в небі. Земля злякався, але на ній все одно розквітають квіти. Прилетіли шпаки, а тулитися їм ніде: Вільхівка і Кересть зруйновані, шпаківень немає. Довелося і їм шукати притулку в руїнах, на попелищах.

З-під снігу з’явилася торішня трава. Ми скористалися цим, спробували її сушити і курити. У кожного свої секрети. Куримо і похваливаем — така трава краще.

Вранці на НП під Ольховкой прийшов до мене Саша Давидов і як важливу новину повідомив, що німці святкують великдень. Треба б їм «гостинець» піднести.

Снарядів залишилося по 16-18 на знаряддя. Стрільба без наказу комполку суворо заборонено. Але нам вдалося засікти, що в один бліндаж стали збиратися фашисти, в основному в офіцерській формі. З валізами, сумками. Мабуть, гулянку організовують. Прошу командира батареї дозволу пальнути по бліндажу.

— Ти бач, який сміливий, — каже він, — телефонуй Кваку.

Дзвоню. Той дозволив. Мета була вже пристреляна, дали збіглим чотири снаряди. Бліндаж накритий. Стали чекати, хто вискочить. Нікого. Тільки сапери повзуть відкопувати мешканців бункера. Але додати, але нічим.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: