Женевські конвенції | Історичний документ

Женевські конвенції — це ряд міжнародних угод, підписаних в Женеві главами провідних держав Європи. Проводилися конвенції з 1864 по 1949 рік. Женевські конвенції разом з додатками до них складають основу міжнародного гуманітарного права.

12 серпня 1949 року були опубліковані протоколи чотирьох Женевських конвенцій. Перші три з них — переглянуті і доповнені договори кінця XIX століття. Вони порушували питання поводження з пораненими солдатами, моряками і військовополоненими. Четвертий документ стосувався теми захисту цивільного населення у воєнний час.

Критика конвенцій

Після терактів 11 вересня 2001 року Женевські конвенції були піддані критиці. Стверджувалося, що такий вид міжнародних угод застарів і погано підходить для сучасної форми ведення військових дій.

Сьогодні в порядку речей ситуація, коли одна сторона збройного конфлікту є незалежним воєнізованим підрозділом, не мають розпізнавальних знаків і фінансуються в приватному порядку. Женевські ж конвенції припускають домовленості держав між собою, а вплив держав на такі приватні армії, як правило, не поширюється.

Однак, незважаючи на таку розстановку сил, Женевські конвенції залишаються життєво важливими для світової геополітики. Чому це так? Основне завдання міжнародного права в цілому і Женевських конвенцій зокрема полягає в тому, щоб зупинити агресію у випадку виникнення збройного конфлікту. Женевські конвенції припускають, що навіть така некерована ситуація, як війна, повинна мати свої межі. Ці рамки прописані і закріплені в міжнародних угодах.

Війни приносять з собою не тільки велику спад населення. Крім іншого це ще й тортури, жорстоке поводження, захоплення заручників, викрадення людей, насильство фізичне, психологічне та сексуальне. Всі ці дії фактично заборонені Женевськими конвенціями та іншими договорами міжнародного права.

Незважаючи на подібні заборони, Женевські конвенції погано працюють в умовах глобальної війни з тероризмом.

Міжнародне гуманітарне право застосовується тільки в тому випадку, якщо країна стикається з збройним конфліктом. Те, що називається «глобальним тероризмом», може мати форму збройного конфлікту, а може і не мати. Часто тероризм приймає інші форми і вимагає по відношенню до себе інших методів боротьби — дій з боку поліції, слідчих органів і так далі.

Участь цивільного особи в конфлікті

Сьогодні ми стикаємося з ситуацією, коли цивільне населення виявляється беззахисним перед загрозою терористичних атак. До того ж в сучасних військових зіткненнях межа між мирним населенням і агресором часто буває розмита. Міжнародним комісіям буває складно відповісти на питання, чи є людина мирним громадянином або ж комбатантом.

Для комісії відповідь на це питання така: цивільні особи — це ті, хто не належить ні до однієї з залучених сторін конфлікту. Ні до збройних сил держави, ні до організованої військової групі.

Ті особи, які є солдатами або бойовиками, будуть постійно піддаватися обмежувальних заходів з боку міжнародних сил.

Якщо людина не має статусу цивільного особи, він не забезпечується захистом з боку міжнародного права.

Тут важливо пам’ятати, що не всі форми участі людини у військовому конфлікті призводять до втрати цього захисту. Тільки в тому випадку, якщо його внесок у військові дії безпосередньо пов’язаний з порушенням міжнародних норм.

Припустимо, мирні жителі надають їжу і житло збройним елементів. Це як раз той випадок, коли цивільна особа бере участь у конфлікті, але його дії не порушують міжнародного права і, отже, не можуть призвести до втрати захисту.

З іншого боку, якщо чоловік, озброївшись, приєднався до однієї з воюючих сторін, що бере участь в бойових операціях, вбиває людей або завдає їм рани і каліцтва — це пряме порушення міжнародного права. Така людина втрачає статусу цивільного особи.

Комітет Червоного Хреста розглядав також питання про постачальників озброєння: можна вважати їх мирними громадянами чи ні?

Очевидно, що якщо водій вантажівки підвозить озброєння прямо на лінію фронту і має прямий зв’язок з бойовиками, то він сам стає законною метою миротворчих місій.

Женевські конвенції | Історичний документ

Прогалини у Женевських конвенціях

Однак, якщо перевезення зброї, спорядження і т. д. відбувається десь у тилу, без безпосереднього контакту з фактичними бойовими діями чи часто через незнання, в такому випадку водій не втрачає свого захисту.

Як видно, прогалини в Женевських конвенціях поступово заповнюються, що дозволяє їм не втрачати актуальності в умовах сучасної війни. На сьогоднішній день міжнародними організаціями розглядаються питання можливості затримання людей з міркувань безпеки і нові міжнародні норми щодо невійськових збройних конфліктів, яких стає все більше у світі. Коли є міжнародний військовий конфлікт, тоді ми маємо ситуацію, передбачену Женевськими конвенціями. В такому разі на цей конфлікт буде поширюватися відповідні норми міжнародного права. Якщо ж це невійськова міжнародний конфлікт, то він виходить за межі повноважень Женевських конвенцій. Зараз Міжнародний комітет Червоного Хреста працює над виправленням цієї ситуації.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: