За «юнкерсу» з танкового стовбура – Історичний документ

Похмурий лютневий ранок.

Розташувавшись хто на броні, хто осідлавши ствол гармати, а хто і просто на снігу, танкісти квапливо снідали: ось-ось надійде команда на атаку.

Кілька днів тому ми отримали поповнення — особовий склад і новенькі тридцятьчетвірки. У короткий термін переукомплектовались — в необстріляні екіпажі включили колишніх фронтовиків. Вони розповіли новачкам про роті «Приморський комсомолець», про славних бойових традиціях батальйону, бригади, корпусу і всієї 3-ї гвардійської танкової армії. Ветерани щедро ділилися своїм досвідом і, хоч часу було обмаль, допомогли молоді освоїти техніку, з якою сьогодні належало йти в бій.

І ось навіть зараз вже на вихідній позиції, розташованої в улоговині, між пологими пагорбами, «старички», доїдаючи апетитну кашу, ні-ні та і перекинуться з командиром танка словом-іншим про майбутніх боях. Новачки собі такий вольності не дозволяли; працювали ложками, але вуха тримали «на прийом», боячись пропустити бодай слово.

Сьогодні доведеться атакувати противника, що зміцнився в Костянтинівні, районному центрі Вінницької області. Розташована вона за вкритими снігом пагорбами, своїми силуетами нагадують раптом застиглі гігантські хвилі бурхливого моря. Це північна частина Вінниччини, примикає до Житомирської області.

Вибравши зручне місце для спостереження, розташувалися ми з новим механіком-регулювальником старшим сержантом Балицьким на бруствері окопу і «подзаправлялись» з одного казанка.

Точно в призначений час надійшов сигнал, і тридцятьчетвірки дружно рушили в атаку. Ось вони перевалили через перший гребінь і зникли в наступній складки місцевості. Перебігаючи за танками, ми з Леонідом влаштувалися на вершині пагорба. Звідси очам відкрилася панорама початку бою.

Танки, розвернувшись в бойову лінію, мчали на швидкостях. За кормою кожного танка піднімалася снігова пелена, вгору від гусениць летіли грудки спресованого снігу. У вухах стояв могутній рокіт більше двох десятків двигунів, брязкіт гусеничних стрічок і гуркоту стріляючих гармат. Між машинами, попереду і ззаду густо рвалися снаряди. Але кожен механік-водій знав свій маневр і прямих влучень не було.

Ось тридцятьчетвірки вже в низині. Зараз вони подолають невидимий нам звідси вузенький струмок, візьмуть розгін і кинуться на схил протилежної висоти. А там, за гребенем, до Костянтинівки рукою подати.

Так міркуючи, ми з Балицьким почали спускатися вниз. На жаль, на війні всі обставини передбачити неможливо. Та не все вийшло так гладко, як нам цього хотілося.

Раптово вогонь противника помітно посилився. Звідкись зліва з характерним присвистом пролетіло кілька болванок. Виходить, противник не розкрив всі карти, притримавши в резерві важкі танки або самохідки.

Ось перші дві тридцятьчетвірки спустилися вниз, до струмочка, повинно бути, але чомусь уповільнивши швидкість, закрутили вправо-вліво. Потім одна з них ткнулась лобовою частиною в якусь перешкоду і зупинилася, задерши вгору корму. Друга машина, намагаючись уникнути долі першою звернула вправо і звалилася на лівий борт.

Ми тривожно перезирнулися. А трохи лівіше від того місця, де застрягли машини, чия-то тридцятьчетвірка з великого розгону благополучно подолала невидиме нам перешкода. За ним кинулися інші.

Однак темп атаки та її раптовість були загублені. Деяким танкам довелося зупинитися і з місця вести гарматний вогонь.

На ділянці 2-ї роти, де теж застрягли деякі танки, визначилися два проходу через злощасне перешкоду, і тридцятьчетвірки стали його долати.

Отже, дві машини нашої роти безнадійно застрягли. Значить, наше з Балицьким місце там. Перебігаючи від вирви до вирви, прямуємо до засевшим машин. Впритул наблизитися не вдалося: надто густо летіли кулі і осколки. Лежимо, оглядаємося.

Непередбачена перешкода виявилося досить підступним. Ми знали, що в низині протікає струмок шириною метра три-чотири. Його в розрахунок не брали: адже для тридцятьчетвірки ці метри ніякої проблеми не складали. Але біда полягала в тому, що береги біля струмка виявилися досить високими і занесеними снігом так, що скрадывалась справжня висота обриву. Ось це і послужило причиною застрягання танків.

Тепер я зрозумів: механік-водій першого, не бачачи за курсом нічого небезпечного, раптом відчув, що танк передньою частиною кудись провалюється і впирається гарматою в землю. Друга машина таким же чином звалилася на борт. І в підсумку на відкритому місці залишилися нерухомими танки, екіпажі яких позбавлені можливості захищати себе гарматним вогнем.

Як я вже говорив, нещодавно звідкись зліва пролунали постріли важких німецьких танків або самохідок. Тоді вони тільки пристрілювалися, не демаскируя себе. А тепер гітлерівці вирішили пополювати за нерухомими тридцатьчетверками. Без праці розстріляли одну машину. І ось горить вона перед нашими очима, а ми нічим не можемо допомогти хлопцям.

Трохи пізніше командир батальйону поверне в напрямку засідки чотири танки, які розгромлять її, але при цьому згорить і один з наших Т-34.

…Як на зло, небо почало яснішати, очищаючись від низько навислих хмар. У голубеющих розлучення здалося сонце. Я ще подумав: не на часі! А через кілька хвилин, як і слід було очікувати, з’явилися дві групи «юнкерсів». Одна з них накинулася на атакуючі танки, інша — на застряглі.

Я і раніше уважно дивився за тридцатьчетверкой мого друга Масленнікова. Вона в числі перших проскочила через струмок. А зараз за нею ув’язався «юнкерс»: мабуть, задався метою розстріляти машину.

Танк своєчасно йшов з-під прицільного вогню ворожого літака, а той, нишпорячи по небу, робив захід за заходом, завершуючи їх довгими чергами скорострільних гармат.

За «юнкерсу» з танкового стовбура   Історичний документ

У зв’язку з тим, що атакуючі танки йшли на досить крутий підйом, їх маневр був обмежений, а броньові корпусу на білосніжному покриві, як уже говорилося, були добре помітні мішені. Після ще одного заходу чиясь тридцятьчетвірка задимилася, а потім і спалахнула. Екіпаж вискочив з танка і став відходити від нього в сторону, в пошуках укриття. Когось із своїх товаришів танкісти тягли під руки, а ноги потерпілого мляво волочилися по снігу.

Все частіше поглядаю в сторону танка Масленнікова. Збився з рахунку, який захід робить фашистський льотчик. Тридцятьчетвірка то крутиться дзиґою, то раптом завмирає на місці, а гарматні черзі проносяться повз, врізаючись у мерзлу землю.

Але ось до настирливого «юнкерсу» підлаштувався ще один. У мене болісно стислося серце. А Юра миттєво зорієнтувався і прийняв дотепне рішення.

«Юнкерси» атакували його з-за гребеня висоти; крутизна укосу місцями була досить значною, чим і поспішив скористатися Масленніков.

Дивлюсь і очам своїм не вірю: танк, зробивши маневр, повзе на саму круту точку і зупиняється. Тут же ледь повертається вежа, і ствол гармати піднімається в тому напрямку, звідки через секунду повинен з’явитися бомбардувальник.

Ми з Балицьким немов прикипіли поглядами до гребеню висоти і затамували подих в очікуванні розв’язки.

І ось перший фашист, з’явившись над пагорбом, круто увійшов у піке. В цю мить з стовбура танкової гармати яскраво блиснуло полум’я, і, здавалося, голосніше звичайного гримнув постріл. «Юнкерс» підстрибнув, злетів угору і зник за горизонтом.

— Молодець, Юра! — заволав я не своїм голосом, забувши про небезпеку, скочив у весь зріст.

— Дійсно молодчина хлопець! — підтвердив Леонід і потягнув мене за полу шинелі вниз.

Другий «юнкерс» різко змінив напрямок заходу і, не давши можливості танку зманеврувати, вдарив по ньому чергою з гармати.

Тридцятьчетвірка зупинилася, її двигун заглох. Я заціпенів, боячись повірити в найстрашніше. Але раптом з вихлопних труб вирвалися чорні клуби диму. Танк ожив, рушив з місця і став описувати великі кола вправо, а потім розвернувся у зворотному напрямку і зупинився.

— Здається, пошкоджено управління, — робить висновок мій помічник.

В цю мить якась внутрішня сила немов би підштовхнула мене, і я щодуху помчав до ушкодженої Юркиному Т-34. Пригибался там, де комариное спів куль посилювалося, і падав при наростаючому ше снаряда. Дістатися до тридцатьчетверке було непросто.

Але ось я біля мети. Впав, переводжу подих і махаю рукою, щоб мене помітили. Ніякої реакції. Люки накриті, двигун не працює, розмов не чути. Що робити?

Зірвав я з голови танкошлем, несамовито замахав ним і, вскочивши на лобову броню, щосили забарабанил кулаками по кришці люка механіка-водія.

— Відкривайте, чорти, чого затаїлися?! — кричу, нагнувшись до самого люка. Нарешті, почувся знайомий клацання, і кришка люка відкрилася. Я одразу ж пірнув у танк, обдивився. На командирський сидінні, притулившись до казеннику гармати, сидів Масленніков і тихо стогнав.

— Що з тобою, Юро?

— Зачепило трохи, — зміненим голосом відповідає, намагаючись вихвалятись. — Хлопці перев’язали.

— Що з танком?

— Здається, пошкоджений механізм правого повороту, — невпевнено відповідає малодосвідчений ще механік – водій.

Сідаю за управління, спробував важелі. Ясно: перебита тяга правого бортового фрикціона. Треба негайно виводити машину з бою, інакше гітлерівці розстріляють її, нерухому, загине екіпаж.

Використовуючи прийоми, освоєні ще на заводі при випробуваннях танків, я благополучно вивів машину в укриття.

Масленнікова після повторної перев’язки відправили в госпіталь, а танк швидко відремонтували, і він знову зайняв місце в бойових порядках атакуючих.

Тепер треба було витягти застряглі у підступного струмка тридцятьчетвірки. Це потрібно було зробити у що б то не стало, незалежно від того наскільки міцно вони там застрягли. Цю задачу повинні були виконати ми, «технарі» — Іван Коротков, Леонід Балицький, я і бригада слюсарів-ремонтників.

Кілька спроб підійти до танків зранку нічого не дали. Нас, просто кажучи, так притиснули, що голови не підняти.

Як тільки стемніло, нам вдалося пробратися до тридцатьчетверкам. Результати обстеження показали, що про негайну евакуацію не могло бути й мови. Нам, звичайно, були зрозумілі турботи командира батальйону. Бойову задачу, поставлену комбригом, ніхто не відміняв, і її потрібно виконувати незалежно від того, чи все в тебе танки в строю чи ні.

Свій розрахунок ми будували на тому, що перший танк, який нам вдасться евакуювати, в подальшому буде використаний як тягач.

Коли ми прибули до застряглих машин і побачили, якою надією загорілися очі членів їх екіпажів, стало ясно: завдання повинні виконати в найкоротший термін. І наша група приступила до справи.

Ретельно промацавши (в повному сенсі слова) кожну машину і вибравши одну з них, яку, судячи з усього, вдасться простіше витягнути, зміцнили на гусеницю колода, так і називається «колода самовитаскування». Отковыряли кирками мерзлі брили землі і вирішили спробувати. Включили двигун і на задній передачі рвонули на всю потужність двигуна.

Удача! Танк вискочив на рівне місце.

Тут же на гул дизеля засвистіли міни, снаряди, і поблизу загуркотіли вибухи. Двох ремонтників і одного танкіста поранило.

Зціпивши зуби, продовжували працювати в цій пекельній танці вогню і металу. До ранку вдалося врятувати ще одну тридцатьчетверку; на евакуацію машин 2-ї роти нам знадобилися дві наступні ночі.

Коли вивели останній танк в укриття, вже брезжил світанок.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: