Японія після другої світової війни | Історичний документ

Повоєнні реформи в Японії

Відповідно до Потсдамської декларації, в Японії встановлювався окупаційний режим, який повинен був здійснити демілітаризацію і демократизацію країни. Окупаційні війська, в основному американські, почали висаджуватися на японських островах у вересні 1945 року.

У своїй політиці по відношенню до Японії США прагнули, з одного боку, не допустити відродження японського мілітаризму як свого головного суперника в районі Далекого Сходу та Тихого океану, з іншого, налякані революційними подіями в Азії (В’єтнам, Корея, Китай), готові були йти на союз зі своїм вчорашнім суперником.

Обстановка того періоду — перемога над фашизмом, зростання сил демократії, соціалізму — створювала сприятливі умови для реалізації рішень Потсдама, і США змушені були з цим рахуватися. З осені 1945 року почалися роззброєння і демобілізація збройних сил Японії, знищення військового потенціалу, суд над військовими злочинцями.

З в’язниць звільнялися політичні ув’язнені, створювались нові партії і організації, відроджувалися зневажені фашизмом демократичні свободи. Вийшла з підпілля Комуністична партія Японії (КПЯ), утворилися Соціалістична партія (СПЯ), Конгрес профспілок, а також ряд буржуазних партій — ліберальна, демократична і ін.

В 1946 році була прийнята конституція Японії, юридично закріпила низку важливих демократичних завоювань японського народу. Згідно з 9-ї статті конституції Японія відмовлялася від створення збройних сил і від воєн як засобу вирішення міжнародних спорів.

З 1947 року в Японії почала проводитися аграрна реформа, буржуазно-демократична за своїм характером (поміщицька земля викуповувалася державою і продавалася селянам, з яких, однак, не всі могли її придбати). Поміщицька власність на землю скасовувалася. І хоча японський селянин став об’єктом експлуатації з боку нового хижака — монополій, реформа сприяла зростанню продуктивних сил на селі, розширення внутрішнього ринку.

В цілому, в період першого етапу окупаційного режиму (1945-1948 роки) в Японії йшов, хоча не завжди послідовно і повно, процес демілітаризації, демократизації та денацифікації. З 1948 року становище почало змінюватися. Ще в 1947 році в Японії прибула американська економічна місія. В результаті переговорів імперіалістичні кола Японії отримали американські кредити на дуже вигідних умовах.

США почали також здійснювати план перетворення Японії в свого політичного і військового партнера, готуючи в період з 1948 по 1951 роки японо-американський військовий союз.

Відродження японського мілітаризму

За період 1952-1955 роки Японія уклала з США ряд вигідних для себе договорів і угод. До середини 50-х років позиції правлячих класів Японії зміцніли. У них з’явилося прагнення до більш самостійним курсом, без військової «опіки» США. Було поставлено питання про перегляд договору безпеки 1951 року. Народ відкрито висловлював невдоволення політикою уряду. З 1955 року в Японії почалися так звані весняні настання робочого класу — специфічна форма страйків.

Під час таких страйків робітники все частіше стали виступати проти військового договору. Гнів і обурення викликала поведінка американських військовослужбовців, проведення військових маневрів, будівництво військових об’єктів. До 1956 року в Японії налічувалося до 675 американських військових баз, що займали площу в 137 тис. гектор.

У 1958 році під натиском японської прогресивної громадськості та широких народних мас уряд почав переговори щодо перегляду договору безпеки. Переговори закінчилися в 1960 році підписанням нового договору «про взаємне співробітництво і гарантії безпеки».

Це було фактично продовження на наступні 10 років колишнього договору, тільки тепер Японія була не пасивним партнером, а мала певні військові зобов’язання щодо спільних дій з США. США як і раніше зберегли право розміщувати на території Японії свої військові бази. Зберігаючи в Японії понад 40 тис. американських військовослужбовців, розташовуючи ракетними установками, США прагнули використовувати Японію як базу для агресії.

Договір 1960 року викликав у японського народу нову хвилю протесту і обурення. Під керівництвом найбільшого профцентру «Сохе» була проведена загальна політична страйк. В результаті уряд, що підписав договір 1960 року, змушений був піти у відставку. Але становище залишилося колишнім, правлячі кола Японії залишалися міцно пов’язаними з американським імперіалізмом.

Через 10 років, незважаючи на тривали протести прогресивних політичних кіл Японії та виступи народних мас, договір був знову продовжений на невизначений час, Японія домоглася повернення їй островів Окінава, хоча й зі збереженням на них військових баз США.

Японія у другій половині 60-х і в 70-ті роки

До середини 60-х років економіка Японії досягла високого рівня розвитку, зайнявши в капіталістичному світі за темпами виробництва перше місце. У 70-ті роки вона обігнала багато інші промислові країни по найважливіших галузях економіки: суднобудування, хімічної промисловості, виплавці сталі, електроніки, виробництва штучного шовку та ін.

Японія після другої світової війни | Історичний документ

Величезне значення для Японії, бідній корисними копалинами, набула зовнішня торгівля. Швидкими темпами зростали зовнішньоекономічні зв’язки, слабо розвивалися в період окупаційного режиму. Товари Японії заповнювали ринки країн Азії, Африки, Латинської Америки, Європи; головне місце в зовнішньоторговельному обороті зберігалося за США.

В економіці сучасної Японії панує монополістичний капітал. Виділяються 6 великих фінансово-політичних груп: Міцубісі, Міцуї, Сумітомо, Фудзі (Ясуда) та ін Йде утворення трестів-гігантів, що контролюють цілі галузі промисловості. Велике місце в господарстві Японії займає державний сектор.

Чим пояснюються швидкі темпи розвитку економіки країни?

Після війни зруйнована японська економіка дуже сильно відставала від Заходу. Першим поштовхом для зростання продуктивних сил Японії були післявоєнні реформи, зокрема аграрна. Важливу роль відіграло також те, що військові витрати Японії у зв’язку з її положенням переможеної держави були відносно невеликі.

Японія вміло скористалася всіма досягненнями науково-технічної революції на Заході, що прискорило оновлення техніки і методів управління підприємствами. У широких масштабах проводилося державно-монополістичне регулювання і програмування, що сприяло зростанню виробництва.

З іншого боку, в Японії (особливо у 60-ті роки) була найбільш висока ступінь експлуатації трудящих при самій низькій заробітній платі. Велику роль зіграли – допомога США і навіть такий специфічно японський фактор, пов’язаний з особливостями японського характеру, як низька норма особистого споживання і ощадливість.

Період «японського економічного дива» не був тривалий. Вже в початку 70-х років Японія опинилася в лещатах глибокої економічної кризи, найбільш важко відбилася на легкій промисловості. Японія сильно постраждала від світової енергетичної кризи. Країна, ввозящая нафту, Японія особливо гостро відчула різке підвищення цін на неї. В результаті цього приріст промислової продукції в 1974 — 1975 років впав нижче нульового показника.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: