Як партизани привітали німців з 1 травня | Історичний документ

Загін активізував свої дії. На шосе між Дзержинському і Стовпцями раз гриміли вибухи, лунали автоматні і кулеметні черги. Партизани спилювали телеграфно-телефонні стовпи, влаштовували засідки.

Наближалося 1 травня. В загоні зайшла розмова про те, як краще відзначити свято.

— Давайте розгромимо блокпост Комолово, — запропонував Єгор Рубанченко. — Стирчить, як прищ на носі, на дорозі не підійти. Днями ми з Семеном Быстримовичем обстріляли автомашину там. По нас так сипонули з цього поста, що ледве ноги винесли.

— Мало поки що сил у нас, Єгор, — охолодив його запал Рижак. — Постривай, доберемося і до посту.

Хтось запропонував відлякувати поліцейських в Путчино, але Рижак і з цим не погодився — не той вийде ефект. У нього інший план — влаштувати засідку на залізниці і «пригостити» вогником їдуть на фронт гітлерівців.

Під вечір 30 квітня загін майже в повному складі попрямував до залізниці. Розташувалися вздовж полотна приблизно на довжину складу. На флангах і в середині ланцюга кулеметники залягли Семен Бобрів, Вася Мокробородов, Михайло Татаренко. Чекали недовго. Незабаром почувся шум потягу, що наближається, замиготіли вогні вагонів. Коли склад порівнявся з засадой, пролунав дружний залп. У вагонах заметалась вороги, світло згасло.

На станції в Дзержинську фашистські вояки винесли з цього поїзда багато вбитих і поранених.

Першого травня Сергії Рижак привітав партизан з святом і успішною операцією. Потім, обступивши курінь командира, всі слухали передачу з Москви: приймач Василя Ключникова заговорив! А під вечір партизанські агітатори Олексій Мурашов, Семен Хазан, Василь Ключників і сам командир пішли в прилеглі до лісу села проводити бесіди з населенням.

Наліт на тюрму. Зникнення лікаря (після його відходу в лікарняному шафі для інструментарію залишився тільки іржавий скальпель). Обстріл машин і потяги. Один удар за іншим. Вороги в Дзержинську рассвирепели.

На світанку 2 травня карателі рушили до бакиновскому лісі. Їх помітив, що стояв на посту Василь Бляшев:

— Товариш командир, німці!

Рижак підняв загін по тривозі, вислав розвідників. Вони повернулися й доповіли: карателі оточують табір.

Як партизани привітали німців з 1 травня | Історичний документ

— Зайняти кругову оборону! — наказав командир. — Берегти патрони, стріляти тільки напевно!

Кожен в загоні знав своє місце на випадок нападу гітлерівців. Східним кордоном оборони керував сам командир, західним — Олексій Мурашов.

Йшов дощ, проте Рижак чітко розрізняв ланцюга карателів. Під прикриттям дерев вони наступали на табір з боку сіл Касиловичи, Борове і Третій Селище. Коли перша ланцюг підійшла зовсім близько, Рижак скомандував:

— По фашистам — вогонь!

Карателі позадкували. Рижак піднявся і з вигуком «За мною! В атаку!» захопив бійців вперед.

Отримавши відсіч на цьому рубежі, гітлерівці полізли на Мурашова, але вже не так сміливо, з оглядкою. І зовсім розгубилися, коли Семен Бобров міткою чергою з кулемета уклав йшов попереду офіцера.

З низького, затягнутого свинцевими хмарами неба моросив надокучливий дощик. Вогкість і холод пробирали до кісток.

— І цигарки не скрутиш, — зітхнув Микола Будник.

— Матрац б який-небудь під бік, — пожартував Борис Лук’янов.

Незабаром стало не до жартів. Карателі почали нову атаку. Рижак наказав пустити в хід міномет, хоча хв було небагато і берегли їх як зіницю ока.

— Швидше, швидше! — квапив напарника мінометник Яша Лиманський. — Ось вам паразити, отримуйте! — примовляв він, посилаючи одну міну за інший.

Більше п’яти годин відбивали партизани натиск карателів. Був момент, коли вдалося оточити одну землянку, але її захисники, закидавши фашистів гранатами, сміливо їх контратакували і змусили відступити. Попереду атакуючих втік, стріляючи на ходу з автомата, Степан Скороходов — улюбленець партизан, комсомольський ватажок загону. Захопившись, він вискочив на просіку, яка прострілювалася противником, і був вражений кулею. На допомогу до нього кинулися Віра Быстримович, Паша Разумова. Вони забрали пораненого в укриття. Приспів Юрій Алтунін, але зробити вже нічого не зміг — рана виявилася смертельною.

Закінчувалися боєприпаси. Рижак вирішив прориватися.

— Першими підете ви, — наказав він Мурашову. — Ми відірвемо фашистів на себе.

Група Олексія Мурашова стала прориватися по відкритому полю, де колись росла картопля, там знаходився заслін з поліцейських. За наказом Рыжака мінометники закидали «бобиків», які сховалися за картопляним буртом, мінами, і хлопці Мурашова пішли на прорив. Приголомшені мінометним вогнем зрадники злякалися, а коли схаменулися і відкрили вогонь, партизани були вже недалеко від лісу.

— Швидше, я прикрию! — крикнув товаришам біг останнім Федір Вожжов і заліг у глибокій борозні. Тільки коли в диску автомата закінчились патрони, він перебіжками став наздоганяти своїх, але у самої галявини кулеметна черга ворога наздогнала його.

Група Рыжака вибралася по болоту, яке карателі вважали непрохідним і залишили без прикриття.

Про все це ми дізналися тільки назавтра. Але про те, що був бій, знали в той же день: бачили, як понад сто фашистів і поліцейських вели скрученого мотузками партизана. За ними тягнулися підводи з убитими і пораненими гітлерівцями. По місту пройшов слух, ніби всі партизани знищені (уцілів, мовляв, тільки один, і того захопили живим). Пізніше нам стало відомо, що в бою загинули два партизана, а гітлерівців було вбито і поранено більше двох десятків. Карателям вдалося зловити молодого хлопця, який тільки напередодні прийшов у загін. Коли почалася стрілянина, він зовсім розгубився і кинувся бігти в село.

Зібралися члени комітету. Всіх хвилювало питання: що з загоном? Треба було терміново зустрітися з Климом, попередити товаришів, які прямували з Мінська в загін на зв’язок. Хмелевському доручили поїхати на велосипеді назустріч мінчанам, а мені — до Климові, в Нову Рудицу.

Обидві групи загону, як і було домовлено перед проривом, з’єдналися на лісовій галявині біля села Ливье.

Зробили перекличку. Трьох недорахувалися.

Перед строєм виступили Рижак, Мурашов. Говорили про уроки першого серйозного бою.

— За смерть бойових товаришів, Степана Скороходова та Федора Вожжова, за сльози і горе наших людей, — підняв над собою автомат Рижак, — помстимося ненависним окупантам!

— Помстимося! — відповів лад.

Довго того вечора, зібравшись біля багаття, партизани ділилися враженнями про минулий бій.

— А ти трохи струхнул, коли застрочили фашистські автомати, — жартував один партизан над своїм товаришем.

— А тобі що, не страшно було? — той захищався.

Підійшов Рижак, поплескав «боягуза» по плечу.

— Не вір, друже, тому, хто говорить, що йому не страшно в бою. Був такий російський письменник Купрін. Так він говорив: тільки псих або хвалько може сказати, що для нього свист куль — солодка музика. Правда, один від страху панікує, а інший — тримає себе в руках.

Ночували в селі Ливье. Виставили пости, обладнали вогневі точки. Рижак пильнував, перевіряв вартових. Разом з Климом, які прийшли в Ливье ввечері, довго сиділи, схилившись над картою. Треба було вибрати місце для нової бази загону.

Соц закладки
Соц закладки
Добавить комментарий