Як гітлерівські юберменши заливали гірки для радянських солдатів

Рівнини Середньої Литви. Залізничний вузол Радвилишкис.

Самотньому хлопчині поїзда здаються величезними. І весь світ — безмежний, загадковий, привабливий.

Будинку — п’ять їдців. А один годувальник — батько, кондуктор залізниці Бернотенас, якого, як і сина, звуть Вацловас.

Молодший Вацловас зростанням невеликий — в батька, зате вдачею завзятий! Вчиться старанно.

Скоро гімназист Бернотенас сам починає заробляти — навчає буржуйських синків арифметики, алгебри, геометрії. У Радвипишкисе немає середньої школи. Доводиться щодня їздити за двадцять кілометрів — в Шяуляй. Розклад незручне: з дому й шість ранку, назад — в одинадцять вечора. Уроки Вацловас готує в залі Шяуляйського вокзалу.

Отримавши атестат зрілості, влітку 1936 року Бернотенас відправляється в Каунас — тимчасову столицю буржуазної Литви.

Бернотенас надходить в університет. Знаходить убогу кімнатку за вокзалом, у візника-ломовика. Погана слава у цій околиці. Кругом — нічні кубла в темних дворах.

Бернотенас подружився з сином свого квартирохозяина — складачем. Від нього вперше почув про соціалізм, про Радянському Союзі.

З третього курсу Вацловас йде відбувати військову службу і потрапляє в якості «аспіранта» в юнкерське училище.

Влітку 1940 року в Литві було повалено фашистський режим. Утворився народний уряд. У Каунас вступили частини Червоної Армії.

Вацловаса Бернотенаса направляють на стажування командиром підрозділу. Разом зі своїми бійцями він присутній на мітингах, де виступають комуністи, нещодавно — в’язні фашистського ладу.

Восени 1940 року, закінчивши Вільнюському військове училище і отримав звання молодшого лейтенанта, Бернотенас незабаром звільняється в запас. Три роки він вивчав юриспруденцію. Його призначають народним слідчим у Маріямполі — нині Капсукас.

21 червня 1941 року Вацловас після роботи приїхав в Каунас. На інший день його приятель вінчався в Кармелитском костелі. Бернотенас, переконаний атеїст, проводжав юну пару тільки до входу в храм.

Під старим каштаном чекав він молодят. Раптом вулицю заповнили поранені червоноармійці з закривавленими пов’язками. Ледве волочив ноги зовсім молодий боєць з забинтованою головою.

Звідкись із сусіднього будинку пролунав постріл. Юнак з перев’язаною головою впав, як сніп. Разом з бійцями Бернотенас кинувся в цей будинок. Вони обшукали квартири, горища, але так і не виявили негідника, який стріляв у беззахисного пораненого.

Бернотенас вирушив на вокзал.

Там Вацловас дізнався, що в Маріямполі йдуть бої. Було ясно — почалася війна. Тут же стояв поїзд, що відходив у бік Радвилишкиса. Бернотенас вирішив попрощатися з батьками. А потім — на фронт!

В грудні 1941 року на Волзі формується Литовська дивізія.

У Литовську стрілецьку дивізію з різних кінців країни — з Челябінська і Алма-Ати, Пензи і Ташкента — приїжджали евакуйовані громадяни Литовської РСР, а також і ті, хто з перших днів воював у лавах Червоної Армії.

Молодшого лейтенанта Вацловаса Бернотенаса призначили командиром взводу в полкову школу, а після закінчення довірили взвод пішої розвідки 156-го полку. Це було одне з кращих підрозділів. Так і називали його взвод — «колір полку».

За наказом Ставки в останні дні 1942 року Литовська дивізія перейшла до складу військ Брянського фронту і кількома нічними переходами було перекинуто з району Тули в Глебово, а звідти в старовинний Російський місто Брід, нещодавно відбитий у німців. Взвод Бернотенаса йшов в авангарді 156-го стрілецького полку.

Відступаючи, вороги спалювали житло. Вже цілий місяць бійці не бачили даху над головою. А мороз — нестерпний. Замети в пів людського зросту. Застрягає в снігу артилерія, машини. Виручає тільки санний транспорт.

Запеклі бої зав’язалися біля станції Зміївка. 20 лютого 1943 року надходить наказ: 16-й Литовської захопити станцію. З-за поганих доріг і хуртовин відстали знаряддя, важкі міномети, обози з боєприпасами, пальним, продовольством і фуражем. Тільки напередодні операції дивізію нагнали артилерійські та мінометні батареї на кінній тязі.

Як гітлерівські юберменши заливали гірки для радянських солдатів

А гітлерівці ще зміцнили свої і без того міцні позиції — облили схили водою, утворили крижані скати.

Взвод Бернотенаса першим зустрівся з противником. Вацловас згадує:

— 24 лютого, 9 годині 30 хвилин ранку. Після короткої «обробки» нашими знаряддями малого калібру і мінометами за підтримки автоматників ми атакували невелику висотку. Ніби не помічаючи скаженого тріска гітлерівських кулеметів, рвемося вперед. Спочатку — по глибокому снігу. Потім — по диявольськи слизькому льоду. І все-таки піднялися. Гітлерівські юберменши тікають від наших бійців. Битва тривала кілька діб.

За ці бої 308 литовських бійців і командирів, у тому числі й чимало розвідників Бернотенаса, були нагороджені орденами і медалями. Самого Бернотенаса тимчасово призначили помічником начальника штабу полку з розвідки замість тяжкопораненого лейтенанта Карнайтиса.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: