Хусейн-паша був зятем турецького султана Махмуда. Кар’єра його будувалася в досить складній обстановці, бо Османська імперія на початку XIX століття була вражена не тільки зовнішніми, але й внутрішніми чварами.
Колись могутня імперія ослабла, і щоб їй існувати далі, потрібні серйозні реформи. Основна структура тогочасної турецької армії — корпус яничар — перестала бути беззастережно відданою султанові силою. Тепер яничари брали діяльну участь в палацових смутах, скидали і зводили на престол султанів, а паші з намісників і командувачів ставали майже самостійними правителями, як, наприклад, єгипетський намісник султана Мехемед-Алі і його сини.
Султан Махмуд зумів знищити корпус яничарів і доручив своєму зятю Хусейну – паші створити в Туреччині регулярну армію — «звитяжне військо пророка Магомеда»—чисельністю до 40 тисяч солдатів. В організації армії крім Хусейна-паші активно брали участь Абдул-Керім-паша, Омер – паша і ряд інших впливових турецьких воєначальників.
Намісник Єгипту
Який же виявилася нова турецька армія? Були створені морські, артилерійські та інженерні училища для підготовки офіцерських кадрів на новій військовій доктрині. Хусейн-паша замінив застаріле озброєння більш сучасним.
Він створив постійну армію запасу, в якій значилися чоловіки у віці від 23 до 32 років. Але ці реформи запізнилися і не змогли врятувати імперію. В російсько-турецьку війну 1828-1829 років османи терпіли одну поразку за іншим від російських військ. Але в Молдавії і Валахії Хусейн-паша все ж примудрився домогтися перемоги, а російським військам довелося, знявши облогу фортеці Сілістрія, з величезними втратами відступити в дунайські князівства.
У самій імперії в 1831 році єгипетський паша Мехемед-Алі теж підняв зброю проти свого султана, але Махмуд усунув пашу з посади намісника Єгипту і призначив на його місце свого зятя Гусейна-пашу. Більш того, султан наказав зятю: «Аллах велить розбити непокірних єгиптян, щоб вони більше не піднімали на нас руку з мечем!»
Але єгипетська армія, якою командував син усуненого з посади намісника Ібрагім-паша, виявилася спритнішою турецької. Здобувши над нею ряд блискучих перемог, Ібрагім-паша 27 травня 1832 року штурмом взяв турецьку фортецю Оке, колись зуміла відбити всі атаки Наполеона Бонапарта, і 15 червня переможцем вступив в сирійську столицю Дамаск. Потім єгиптяни, перекинувши авангард генералісимуса Хусейна – паші.
Хусейн-паша з залишками сил втік у фортецю Адан. Але незабаром Ібрахім-паша взяв і її.
Розлючений невдачею султан усунув Хусейна-пашу з посади головнокомандуючого сирійської угрупованням і призначив головнокомандувачем Мехмед-Решида-пашу. Але відставка Хусейна-паші не врятувала від розгрому турків: 21 грудня 1832 року в битві під Конией турки втратили тільки убитими 30 тисяч людей і були остаточно розгромлені, а новий головком Решид-паша потрапив у полон.
Поразка Хусейна-паші
Чим займався в цей час Хусейн-паша? Султан відправив його командувати турецької армійської угрупованням на Балканах, в Чорногорію. Посада головкому на європейському театрі була не з легких. З 1830 року Чорногорія практично була під російським протекторатом, а намісник її Данило користувався великим авторитетом у російського царя Миколи I. Данило навідріз відмовлявся визнавати над Чорногорією владу Османської імперії.
І тоді турки в 1858 році спробували покарати його силою, напавши на Чорногорію без оголошення війни.
Чорногорія відчайдушно пручалася. Її невелика армія під командою брата Данила — князя Мірко Петровича в жорстокому рукопашному бою 13 травня при Грахове завдала двадцатитысячному корпусу Хусейна-паші важке ураження: турки втратили тільки убитими більше трьох тисяч чоловік, в руки горян потрапила і вся турецька артилерія.
Тоді османи блокували Чорногорію, а через деякий час об’єднані корпусу Хусейна-паші і Омера-паші розбили чорногорців в битві при Пиві і зажадали від чорногорського намісника роззброєння його військ. Чорногорці не підкорилися, і тоді турки навесні 1862 року силою придушили рух на Балканах.
Володар Чорногорії Хусейн-паша
Поразки Чорногорії спричинило за собою і підпорядкування туркам Герцеговини, яка теж була жорстоко покарана і знову потрапила під ненависне ярмо турецьких беків. Володарем Чорногорії з цього моменту став Хусейн-паша, але, мабуть, не надовго.
(На жаль, історикам не вдалося поки що досить точно встановити подальшу долю турецького генералісимуса і зятя султана Османської імперії).