Вже за Віслою, на Сандомирському плацдармі – Історичний документ

56-я гвардійська танкова бригада була вже за Віслою, на Сандомирському плацдармі. Бригада здійснювала маршу в передбаченні зустрічного бою.

До середини серпня, атакуюча стріла 3-ї гвардійської танкової армії вже націлювалася на містечко Опатув — важливий в тактичному відношенні населений пункт поблизу північно-західного флангу Сандомирського плацдарму. Досить було поглянути на карту, щоб зрозуміти важливість цього сайту. До Опатуву підходило декілька шосе, там же була і велика залізнична станція.

Нам наказувалося обійти Опатув, осідлати дорогу, що йде від нього на захід, і не допустити підходу резервів противника, поки 55-я танкова і 23-я мотострілецька бригади, якими командували, відповідно, гвардії полковник Д. А. Драгунський і гвардії полковник А. А. Головачов, вдарять з фронту.

Один з обов’язкових пунктів бойового наказу зазвичай вимагає, щоб були вказані сусідні частини, які діють праворуч і ліворуч. Така його форма. А на цей раз комбат не назвав сусідів з тієї причини, що попереду, праворуч і ліворуч, розташовувався супротивник. Батальйону треба було пробивати дорогу всій бригаді по території, зайнятій ворогом.

— У бойовому порядку батальйону буде йти комбриг, — закінчив майор.

Присутність в бою комбрига до чого зобов’язувала кожного з нас. Потрібно було так вирішити поставлене завдання, щоб не зганьбитися перед «батьком», не потрапити в халепу перед цим загартованим в боях воїном.

…Батальйон рушив по ледь помітним путівцем, а то й по стежках, обходячи опорні пункти ворога. Попереду — танковий взвод Кипріяна Масленнікова. Це наша передова залога, наша розвідка, власне, наші очі. На цей взвод в будь-яку хвилину можуть обрушитися удари, приготовані супротивником для всього батальйону. Судячи з доповідей Масленнікова, він вів взвод впевнено, поки не зустрічаючи опору.

Години через півтора після початку руху спереду почулися ріжучі слух постріли німецьких гармат і короткі, уривчасті — наших тридцятьчетвірок. І тут же вступив радиодоклад від розпаленого швидкоплинним боєм Масленнікова:

— Знищили дві «пантери». Захопили вантажну машину «опельблитц». Її направляю вам. Втрат не маю. Продовжую виконувати бойове завдання.

Трофейна машина була нам дуже до речі. Дісталася вона заступнику командира батальйону з господарської частини гвардії старшому лейтенанту Завине. Буде тепер чим возити різне майно й харчі. Адже той дизель, який ми відвели з-за лінії фронту ще в березні, вже «видихався».

— Досяг квадрата… — доповідає Масленніков. — Виявив сім «тигрів» і «пантер»: прикривають дорогу до фольварку.

— У бій не вступати! Замаскувати машини, вести спостереження і чекати підходу батальйону, — наказав комбат.

А нам майор сказав ось що:

— Повний газ! На допомогу Масленнікову!

Як мчали наші тридцятьчетвірки! Усвідомлюючи, що хлопцям загрожує смертельна небезпека, водії жали, що називається, «на всю залізку». Здавалося: двигуни від максимальних обертів вискочать з танків.

Поступово гай стала рідшати. Попереду блиснула стрічка асфальтованого шосе, яке, звиваючись, тяглося між невисоких горбів вниз, до Опатуву.

А ось і Масленніков. Він так майстерно замаскував свої машини, що ми помітили їх лише тоді, коли підійшли впритул.

Не встиг Юра доповісти комбатові розташування цілей, як з’явилася тридцятьчетвірка гвардії полковника Слюсаренко, яку майстерно вів гвардії старшина Андронік Бабаян. Висунувшись по пояс з люка башти, комбриг уважно оглядав навколишню місцевість.

Машина зупинилася. Легко зіскочивши на землю, комбриг швидкими кроками пішов назустріч Рибакова, який вже біг до нього з доповіддю.

— Ну, що у вас тут? Показуйте, — звернувся полковник до майора і Масленнікову.

По той бік асфальтованого шосе, серед пшеничного поля темнів за густими деревами фільварок. В просвітах між ними проглядався добротний цегляний будинок і різні підсобні будівлі. Там розташувалася ворожа засідка.

Висновок напрошувався один: необхідно перетнути шосе, на максимальній швидкості проскочити поле і вогнем з коротких зупинок вразити ворожі танки. Інших варіантів, здавалося, придумати не можна.

І все ж відчувалося: прийняття такого рішення загрожує багатьма слабкостями. Позиція противника дуже вигідна, а маскування настільки хороша, що немає впевненості в тому, що всі його танки помічені. Якщо зараз піти в атаку, то це пшеничне поле може стати для багатьох з нас останнім рубежем.

Звичайно, над вирішенням цього питання ламав голову і комбриг. Всі танкісти мимоволі поглядали на полковника, але він мовчав. На його вольовому обличчі лежали риси граничної зосередженості і енергійної роботи думки. Полковник пройшов по узліссі вліво, і тут його увагу привернула неглибока балка, заросла чагарником. Вона тягнулася паралельно шосе, а кілометри через три повертала, поступово наближаючись до нього. Комбриг наблизився до того місця, де починався спуск в балку: оцінив його крутість, розкривши планшет, розглянув карту і, приклавши до очей бінокль, почав щось видивлятися далеко. Потім, задоволений, повернувся до Рибакова. Ось яке рішення підказав комбатові полковник Слюсаренко. Три танки проходять по балці до кінця, трохи піднімаються до дороги і звідти відкривають вогонь по фольварку. Ворог, не витримавши, починає огризатися. Всі його увагу привертають до собі стріляють танки. Ми ж з цього місця, з узлісся гаю, повинні зафіксувати цілі, а потім одночасно кинутися в атаку.

Три танка на самому малому газу спустилися в балку і зникли в чагарнику. Тільки неприродне похитування гілок та тихий рокіт двигунів могли виказати, що там, внизу, йдуть машини.

Ось тридцятьчетвірки благополучно пройшли половину шляху. Всі ми, сидячи на своїх місцях, безвідривно спостерігали за рухом цієї трійки і хвилювалися. Адже від того, як буде виконана ними завдання, залежав результат атаки.

Через кілька хвилин чагарник заворушився в протилежному кінці балки, потім з нього повільно стали показуватися вежі. Ось вони розосередилися, трохи постояли і… гримнув залп, другий, третій. Хлопці били осколковими. У фільварку зметнулися сизо-чорні шапки розривів.

Противник мовчить. Проявляє витримку? Або розгортає вогневі засоби?

Хлопці посилили вогонь. Ага, мабуть, доняло. З-за будівель фільварку з характерним присвистом вистрілив «тигр», потім ще один. Подала голос «пантера». І почалося. Свої позиції виявили, мабуть, вже всі ворожі танки, відкривши стрілянину по трьох відволікаючим тридцатьчетверкам.

— В атаку! — загримів у навушниках голос Рибакова.

Вже за Віслою, на Сандомирському плацдармі   Історичний документ

Широкі гусеничні стрічки мчаться в атаку тридцятьчетвірок підминають під себе пшеницю, зерно геть вимолочується з тих колосків, які вдаряються об броню, і навіть з тих, які потрапляють під потужний струмінь вихлопних газів. Вымолоченное зерно підхоплюється траками і з силою викидається вгору, щоб потім обсипати золотим дощем трансмісію і сидять на броні десантників-автоматників…

Противник, абстрагований трьома екіпажами, нас поки не помічав, хоча на тлі рівного чистого поля всі машини було видно як на долоні.

Без пострілів пройшли половину шляху. Напруга екіпажів і десантників досягло межі. Все-таки помітили! Перші просвистевшие снаряди і вибухи змусили автоматників покинути броню. Тепер вони з автоматами наизготове прагнули встигати в бігу за танками. Всі тридцятьчетвірки вдарили по ворогу. Стовпи вогню зметнулися над фільварком. Закипів запеклий бій.

В щільній лавині вогню виявився екіпаж Модеста Соколова. Болванка з тріском попала в лобову броню на рівні грудей механіка-водія… Машина спалахнула. Пораненого осколками і обпаленої Соколова витягли заряджаючий і стрілець-радист. А механіку – водію Міші Антипенко допомога вже була не потрібна. Так на бойовому посту героїчно загинув ще один наш друг…

Товариші жорстоко мстилися ворогові за смерть Михайла. Один за іншим спалахнули ще два фашистських танки. Бій досягав найвищого напруження. Тридцятьчетвірки комвзводу Масленнікова вже перевалили через оперізуючий фільварок канаву і зникли за деревами, впритул розстрілюючи вогневі точки противника. Ті три танки, які перед атакою викликали вогонь на себе на правому фланзі, теж спрямовувалися вперед, підтримуючи основні сили батальйону.

Перед самим фільварком, ніби спіткнувшись, зупинилася тридцятьчетвірка з 2-ї роти. Над нею здійнялося полум’я. З вежі вивалилися два гарячих танкіста, а два інших так і не здалися.

Від снаряда, посланого чиєюсь влучною рукою, розвалилася на шматки вибухнула «пантера». Ще хтось підпалив «тигра». І ворожий заслін перестав існувати.

Найближча задача, поставлена 1-го батальйону — осідлати з заходу дорогу до Опатуву, — була виконана у встановлений час. Але взяти містечко частин армії в той раз не вдалося — гітлерівці мали тут досить великі і щільно встановлені вогневі засоби.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: