Ворог вперто лізе на Кавказ – Історичний документ

Ворог несамовито рвався вглиб Кавказу. У середині серпня 1942 року безпосередня загроза нависла над Новоросійськом. Для відсічі гітлерівським загарбникам на підступи до міста стягувалися війська. У числі цих частин і з’єднань опинився і наш 239-й артилерійський полк разом з іншими полками 77-ї стрілецької дивізії, отошедшими з Тамані.

Бійці і командири полку, як і всі фронтовики південного ділянки, добре розуміли небезпеку ситуації для нас військової обстановки.

На другу добу після маршу з Тамані весь командний і політичний склад був запрошений в штаб полку, що розташувався в Верхнебаканском. Командир частини роз’яснив нам обстановку, що створилася на Новоросійському напрямку.

— Німці не вважаються ні з якими втратами, — говорив він, — вперто лізуть на Кавказ. На нашому напрямку вони просуваються до річки Адагум. Противник готує ударні угруповання і для наступу на Варениковскую, хутір Червоний. Ми, звичайно, за останні дні довгих переходів чимало втомилися. Але не про відпочинок зараз мова. Чекають важкі бої. Дуже ймовірно, що фашисти кинули проти нас танки. До цього потрібно підготуватися як слід.

Вдень, 19 серпня, передові ворожі частини, що підійшли до нашої обороні і спробували з ходу захопити населені пункти Вірменський і Шептальский, висоту 204,8. Оборонялися тут 3-й батальйон 105-го стрілецького полку і 2-й батальйон окремої стрілецької бригади зустріли фашистів усією міццю свого вогню.

Зав’язався кривавий і жорстокий бій з переважаючими силами противника. Велику допомогу надавали піхоті 1-я і 6-я батареї нашого полку. До пізнього вечора вони вели влучний згубний вогонь. Але ворог ліз відчайдушно. Кілька разів висота 204,8 займалася гітлерівцями і потім знову відбивалася червоноармійцями. Зрештою задум противника був зірваний, його атаки виявилися безуспішними.

Однак противник не відмовився від своїх намірів наступати саме тут. Спроби дрібних ворожих груп вночі прорватися через нашу оборону і вдарити з тилу підтверджували таке припущення. Для протидії ворогові сюди з району Неберджаевской терміново висувався навчальний батальйон дивізії, а для посилення протитанкової оборони до ранку на цей напрямок перекидалася з Нижньобаканського 7-я батарея. Було ще темно, коли батарея після огляду місцевості командиром зайняла вогневі позиції для стрільби прямою наводкою в 200 метрах північніше станиці Неберджаевской.

— Повинно бути, день буде «спекотний», — сказав комбат Павленко, — противник напевно зробить наступ за підтримки танків. Від нашої стійкості тепер залежить все.

Як і передбачалося, 20 серпня противник відновив наступ. Близько 12.00 після короткої, але сильної артпідготовки, гітлерівці силами до піхотного батальйону атакували нашу оборону. Основний удар прийняли на себе підрозділи 3-го батальйону 105-го стрілецького полку. Підтримані вогнем артбатарей, бійці підпустили фашистів на близьку відстань і почали розстрілювати їх з кулеметів і гвинтівок. Двічі воїни-піхотинці переходили в рукопашну, але протистояти перед чисельно переважаючим противником, збройним танками, нашим воїнам ставало все важче. З кожною годиною танули сили стрілецьких рот і батальйонів. Обливаючись кров’ю, вони з боєм повільно задкували тому.

Незабаром гітлерівці пробили пролом в нашій обороні. Сюди кинулися їх танки. Десь до 16.00 фашисти захопили важливу в тактичному відношенні висоту 204,3. Зайняли кілька невеликих хуторів і почали тіснити наші частини до Неберджаевской. Контратаки навчального батальйону, перекинутого сюди за наказом командира дивізії і вводиться в бій поротно, успіху не мали. Зазнавши значних втрат, курсанти навчального батальйону відходили в сторону позицій нашій 7-ї батареї і підійшли до них майже впритул.

До 19 години німці відновили наступ великими силами. Знову в атаку пішли фашистські танки. Їх було більше десяти.

Як тільки ворожі машини підійшли до нас на відстань менше ніж на 400 метрів, вискочили на невеликий пагорб і стали видатними, як на долоні, негайно пролунала голосна команда:

— По танках противника, бронебійним — вогонь!

Гримнули постріли. Снаряди зі свистом полетіли в бік ворога. Головний фашистський танк закрутився на місці. Решта стали розповзатися в сторони. Знову команда Павленко:

— Наводьте точніше! Першим — повторити вогонь! Другому, третьому і четвертому — бити по бортах йдуть машин!

Розрахунок старшого сержанта Піменова веде вогонь по танку. Після другого пострілу пролунав сильний вибух. Над фашистським сталевим чудовиськом злетіли густі червоно-чорні язики полум’я.

Інші наші знаряддя також густо оточили ворожі танки розривами снарядів. Противник відкрив інтенсивний вогонь у відповідь. Його артилерія масованим нальотом обрушилася на наші позиції. Поранені червоноармійці Волобуєв, Зайців, Гордієнко. Отримав поранення тільки що прибув на посаду замкомбата молодий лейтенант. Командир батареї Павленко спробував відправити поранених в тил, але вони навідріз відмовилися покинути позицію, нашвидку перев’язавши рани, продовжували вести вогневий бій з противником. Ось один за іншим було кілька точних залпів всіх чотирьох гармат батареї. І майже одночасно підбито два фашистських танки, тільки що переваливших шосе.

Противник злобно обрушився на батарею і «накрив» її вогнем. На позиціях зі свистом рвалися снаряди. Осколки смертельно прошили тільки що пораненого заряджаючого Гордієнко.

З настанням темряви бій затих, ніч минула неспокійно. Хоча гітлерівці активних бойових дій в цей час і не вели, відпочивати не довелося. З вечора евакуювали поранених і ховали убитих. Понівечені знаряддя відправили в Новоросійськ на ремонт.

Ворог вперто лізе на Кавказ   Історичний документ

Під ранок на батарею замість пошкоджених привезли нові знаряддя. Прибуло і кілька червоноармійців для заповнення понесених напередодні втрат. Батарею поставили на інші позиції, ближче до станиці Неберджаевской, підготували боєприпаси. А коли зайнявся світанок, намітили орієнтири і склали картки протитанкового вогню.

Спозаранку було ясно і тихо. Години через три в повітрі з’явилися «хейнкелі» і «мессершмітти». Заухала артилерія, посилився вогонь з стрілецько-автоматичної зброї. Німці готувалися до атаки.

Рівно о 9.00 гітлерівські солдати двома групами силою до батальйону кожна атакували наші позиції.

Виникла небезпека оточення 7-ї батареї. Тут ми отримали наказ на відхід. Перш ніж її розпочати, вирішили якомога більший завдати шкоди противнику. Мета попалася хороша. На невеликому пагорбі в чагарниках зосередилося до сотні ворожих солдатів, що готувалися для чергової атаки. Командир батареї Павленко наказав сержантам навести сюди всі знаряддя, а коли це було виконано, він подав команду: «Залпом, вогонь!»

Вибухи снарядів витворили землю в самій гущі фашистів. Потім рвонули один за іншим ще два залпи. У стані ворога сум’яття і замішання.

Через дві-три хвилини противник завдав артудар по розташуванню батареї. Коли обстріл став затихати, їздові Лебедик, Вафін, Артемов та Бубликів швидко під’їхали з упряжками до капонирам, розрахунки негайно зачепили знаряддя, і батарея на галопі залишила станицю, затиснуту противником в кліщі.

Разом з курсантами навчального батальйону відходимо від Неберджаевской кілометрів на сім дорогою до хутора Липки. Противник намагається нас переслідувати, обстрілює і бомбить колону відходять військ. Але мети не досягає. Шосе з обох сторін прикрите лісовим масивом. В результаті нам вдалося відірватися від противника і майже без втрат вийти на новий рубіж оборони на північний схід від хутора Липки.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: