Віражі по ворожих траншеях

Зі свого танка майор Мєтєлєв спробував зв’язатися зі штабом корпусу, але, як вони з радистом не підлаштовували рацію на потрібну хвилю, як не крутили, нічого не вийшло. Корпус їх не чув. Залишалася надія на штабну радіостанцію, проте виявилося, що розірваний поруч ворожий снаряд пошкодив передавач. А командарм і комкор чекали донесення.

— Треба посилати танк, іншого виходу не бачу, — запропонував комбригу начальник штабу Мєтєлєв.

Вибір припав на екіпаж гвардії лейтенанта Микити Кругликова з 1-го танкового батальйону. Механником-водієм машини був тут гвардії старший сержант Леонід Балицький.

Інструктаж екіпажу гранично короткий: доставити пакет адресату в найкоротший термін. Це означало, що танк повинен вихором промчати в зворотному напрямку по тій же дорозі, де майже непоміченою пройшла бригада. Але гітлерівці, напевно, вже схаменулися. Можливо, доведеться вступати в нерівні сутички. Це розуміли комбриг, начальник штабу і екіпаж. Шансів на прорив замало. Вся надія на майстерність маханника-водія, на злагодженість всього екіпажу та ще на нічну темряву.

Для підтримки прориву машини Кругликова, з нею вирушили ще дві тридцятьчетвірки. Завдання останніх входило відвернути увагу противника на себе, а коли Кругликов з Балицьким проб’ються через бойові порядки, хвилин п’ять покрутитися «з вогником» на очах у гітлерівців і повернутися назад.

Метлев знизав танкістам руки, і танки, різко пирхнувши вихлопами, помчали назад по Гостомельському шосе.

Стрілянина між тим посилювалася. Темний завісу ночі рвали на шматки спалахи пострілів танкових гармат. Вогненні траси кулеметних черг то злітали вгору і безслідно розчинились у темряві, то сотнями смертей пролітали поруч, змушуючи мотострільців притискатися до мокрої, холодної землі.

Нічний бій розгорався на повну силу. А що таке бій уночі, чим він відрізняється від денного? У світлий час доби танковий екіпаж і автоматники ясно бачать цілі і результати своїх пострілів, можуть при необхідності зманеврувати, піти в укриття. В таку тьму — не те що цілі, кінця ствола автомата не видно; доводиться стріляти по спалахам ворожої зброї. Темрява краде відстань до противника; важко визначити, що там перед тобою: танк, бронетранспортер або просто сарай. До того ж враження таке, що кожен снаряд або чергу спрямовані саме у тебе. От і спробуй у такій обстановці прийняти правильне рішення, не втрачаючи самовладання, дати необхідну команду.

Начальник штабу майже безперервно виходить на зв’язок з екіпажем Круглікова. Радист танка, який пішов з донесенням, кілька разів доповідав, що все йде добре, а потім раптом зв’язок перервався. І тут осторонь хутора Берківці піднялася гарматна стрілянина, в якій вухо танкіста вловлювало знайомі «голоси» тридцятьчетвірок.

…Незважаючи на темряву, Леонід Балицький вів машину на великій швидкості. За ним ледве встигали супроводжують танки. Але ось попереду заблимали спалахи пострілів. Кулеметні або автоматні — при гулі двигуна чорт їх розбере! Ведучи танк з відкритим люком, Балицький без особливої праці вгадував дорогу, якою йшла нещодавно бригада. Але скоро кришку люка довелося закрити: праворуч по башті застукала чергу куль. В тому напрямі, звідки вдарив противник, понеслися траси різних кольорів, проспівали снаряди. Кругліков наказав командирам йдуть ззаду танків відкрити вогонь. Задні тридцятьчетвірки, звернувши трохи вбік, почали стріляти по ворожій обороні при частій зміні місць знаходження.

Гітлерівці зосередили увагу на двох машинах і направили весь вогонь в їх сторону, а танк Кругликова на якийсь час втратили з виду.

Скориставшись зручною ситуацією, Балицький успішно подолав першу лінію оборони німців. Але попереду була ще одна — навряд чи з меншою кількістю вогневих точок. Вдалося на швидкості без єдиного пострілу майже впритул підійти до неї. І тут раптово повисла в небі освітлювальна ракета звела нанівець всі переваги темряви, використовувані нашими вояками. Але, мабуть, несподівана поява єдиного радянського танка приголомшило фашистів, бо кілька секунд вони мовчали.

До ворожої траншеї, метр наїжачений різнокаліберними і різнорідними стовбурами, залишалося метрів 25-30. Ось-ось Леонід Балицький крикне своє звичне: «Тримайтеся, браття!» — і танк птахом перелетить через бруствер, а там шукай вітру в полі. Але фашисти могли нав’язати бій, і треба було підготуватися до всього. Ось і пролунала команда Кругликова:

— Осколковим — заряджай!

Екіпаж охопило стан граничної загостреності почуттів, мобілізації всіх сил, фізичних і духовних, що виникає в момент усвідомлення раптовості і невідворотності насування смертельного бою. Це відчуття добре знайоме фронтовикам, які пережили таку зустрічну сутичку, а також напад ворога із засідки.

Слідом за першою ракетою злетіла ціла серія, і все стало видно, як на долоні. Якась диявольська сила затарабанила по обох бортах танка. Тут же ухнула гармата тридцятьчетвірки. Танк увірвався на позицію ворожої оборони. В цю мить два осколкових снаряди вдарили в правий борт, оглушивши екіпаж. Балицький скерував машину просто на гармату. Гарматна обслуга, бачачи насувається загибель, заметушилася, гарячково підбиваючи

Стовбур навпростець в корпус танка. І важко сказати, хто першим вистрілив — Кругліков або фашист. В оглядовий прилад Балицький встиг помітити вибух «свого» снаряда у ствола ворожої гармати в ту мить, коли з неї вирвався сніп полум’я. Леонід мимоволі пригнув голову і відчув, що танк підім’яв знаряддя. Зробивши розворот, тридцятьчетвірка рвонулася назад. Танк примарою відплати носився над ворожими траншеями. Безперервно била гармата, строчили обидва кулемета. І також безперервно сипалися на корпус танка удари. Але ні єдиної пробоїни!

Наостанок Балицький направив Т-34 на кулеметне гніздо, зрівняв його із землею і помчав до дороги на Пущу-Водицю.

Віражі по ворожих траншеях

Не пройшли й кілометра, як від оглушливого вибуху знизу танк підстрибнув і, не слухаючи важелів управлінні, став описувати півколо.

— Справа погань, хлопці. Здається, розбило гусеницю, — зупиняючи машину, виголосив механік-водій.

При останньому слові Леоніда під підстава вежі вдарив осколковий снаряд. Бойове відділення наповнилося димом і гаром.

— Заклинило вежу! — вилаявся Микита Кругликов, марно намагаючись механізмом повороту зірвати її з місця.

Почало світати. Ситуація — гірше не придумаєш.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: