Виникнення фашизму в Італії | Історичний документ

Революційний криза в Італії і захоплення влади фашизмом

В Італії революційний криза досягла особливо великих розмірів. Він почав назрівати ще в 1917 році, коли італійська армія зазнала нищівної поразки під Капоретто. Буржуазні кола були обурені тим, що союзники Італії — США, Англія, Франція — відмовилися видати їй обіцяну частку при розподілі світу у Версалі (1919 рік).

Великі втрати (700 тис. убитими), збитки, зростання цін і спекуляція (в той же час величезні прибутки «Фіат», «Монтекатіні», «Піреллі» та інших компаній), раптове падіння попиту з закінченням першої світової війни і відповідне скорочення промисловості, розорення північних районів, де проходив фронт,— такі були наслідки війни для Італії.

Вже в серпні 1917 року спалахнуло збройне повстання в Турині, пригнічений з допомогою військ. Під впливом Жовтневої революції рух розгорнулося з новою силою. Спалахнули страйки в усіх промислових центрах, почалися виступи солдатів і матросів, братавшихся з робітниками, всюди проходили бурхливі мітинги з червоними прапорами, знаками серпа і молота, гаслами «Хай живе Ленін!», «Хай живе соціалізм!».

На півдні країни широко розлилося селянський рух — захоплення земель, створення збройних загонів. На виборах у парламент в листопаді 1919 року перше місце посіла Соціалістична партія, в якій вже діяла значна ліве крило. У будівлі парламенту співали пісню «Червоний прапор».

Підйом досяг своєї вершини в 1920 році, коли на тлі страйків, які охопили 2 млн. чоловік, що на півночі Італії почалося захоплення фабрик і заводів. Металістів, які почали цей захоплення, підтримали залізничники, поштово-телеграфні службовці.

Для охорони захоплених підприємств були створені збройні загони, що називалися Червоною гвардією. Слово «Ленін» писали на стінах фабрик, на пам’ятках, в клубах, тисячам дітей давали ім’я «Ленін».

В центрі руху — Турині — підприємства 22 дні перебували в руках робітничих. Управляли ними фабрично – заводські ради. Робітники ні на хвилину не залишали заводи, їжу їм приносили дружини, приходили на допомогу пенсіонери. На підприємствах підтримувалася зразкова дисципліна, йшла боротьба за збільшення продукції. Робочі довели, що вони можуть впоратися з виробництвом і без «капітанів індустрії»— підприємців. Пізніше рух було охарактеризовано компартією як «рух радянського типу, що представляло загрозу буржуазного суспільства».

Проте компартія ще не була створена, а Соціалістична партія і керівництво профспілок виступили проти поглиблення боротьби і переходу до захоплення влади. Вони уклали угоду з підприємцями, згідно з яким в обмін на деякі поступки (підвищення заробітної плати, визнання «робітничого контролю» з боку фабзавкомов) закликали повернути підприємства їхнім господарям. Розколів робітників, вони зуміли звести рух на немає.

Підйом, однак, не був безрезультатним. Крім багатого досвіду боротьби він дав італійським трудящим компартію. Виступило проти соглашательского керівництва соціалістів ліве крило партії, в якому важливу роль грав Антоніо Грамші, після гострої дискусії покинуло з’їзд партії, який зібрався в Ліворно в січні 1921 року. Так народилася Комуністична партія Італії.

Прихід до влади Муссоліні

Ще в 1919 році Беніто Муссоліні, у минулому льотчик, зарекомендував себе буйними шовіністичними виступами в роки війни і тому виключений із Соціалістичної партії, почав створювати збройні загони, так звані «фашии», з метою боротьби проти революції і встановлення терористичної диктатури в країні.

Прагнучи залучити молодь, Муссоліні ввів воєнізовану форму (чорні сорочки) і структуру (легіони, когорти і т. л.), давньоримське привітання — викинута вперед рука, розгорнув кипучу демагогію щодо «відродження Італії як бастіону латинської культури», боротьби з «чорною буржуазією» і зрадниками, які зазнали перемогу», програвши світ у Версалі.

Він закликав «для блага Італії розстріляти дюжину депутатів і заслати на каторгу хоча б кілька міністрів».

Поряд з демагогічною пропагандою фашисти широко застосовували терор, влаштовуючи погроми робітничих організацій і мітингів, облави, спалення будинків, побиття, знущальні покарання своїх супротивників, вбивства.

Проти фашистських безчинств піднялися робітники, як соціалісти, так і комуністи, почалися страйки та демонстрації, на захист демократії виступали й інші шари населення. Однак керівництво Соціалістичної партії не підтримало намітився єдиний фронт.

Залякуючи громадянською війною, воно закликало лише виявляти огиду» до фашизму, але ні в якому разі не вдаватися до насильства.

В результаті фашисти змогли призначити главою уряду Муссоліні. З цього моменту в Італії почалася фашистська диктатура.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: