19 червня. Цей день видався особливо пам’ятним для екіпажу швидкохідного тральщика «Якір». Повним ходом йшов він із Севастополя в Туапсе. Армада «юнкерсів» з’явилася раптово. Сигнальник, нарахувавши двадцять сім літаків, збився.
Почався бій. Одна за одною слідували атаки фашистів. Гнат Васильович Коровкін — командир корабля— нічим не виказував свого хвилювання — так було завжди. Лише сильніше стягувалися вузли м’язів на його обличчі.
Виходець з робітничої сім’ї, Гнат Васильович по комсомольському заклику поступив у військово-морське училище. Закінчивши його в званні лейтенанта, був спрямований на катери морської прикордонної охорони на Чорному морі. З початком війни Коровкін прибув до ОВР. Деякий час плавав командиром ланки катерів, потім його перевели дублером командира тральщика. Тепер він — командир «Якоря», капітан-лейтенант, прекрасно знає бойові можливості корабля і вміло ним керує.
Чути доповідь сигнальників: «Зліва пікірують!» Треба віддати належне сигнальщикам на чолі зі старшиною 1-ї статті Андрієм Кузнєцовим. Вони свою справу знають. Ведуть чітке спостереження за літаками.
У початковий період бою прямих влучень немає, хоча бомби рвуться так близько від борту корабля, що корпус деформується. Від носа до корми між шпангоутами прогинається всередину зовнішня обшивка, у зв’язку з чим в обшивці другого дна носового машинного відділення утворюються тріщини.
У відсіки, крім кормового машинного відділення, вода фонтанує. Повністю затоплені відсіки під носовою платформою і коридор валів. З паливних і масляних цистерн через розійшлися шви другого дна вода видавлює в трюм соляру і масло.
На охолодження поршнів і змащення двигунів тепер подається масляна емульсія. Від короткого замикання під полубаком в шпильовий выгородке і малярці виникає пожежа.
Поранені сигнальник Кузнєцов, трюмний машиніст Якубчик, убитий електрик Володимир Пєтухов. Здавалося, ще хвилина-друга — і у людей здадуть нерви. Але моряки трималися.
Біля штурвала командир відділення рульових Форсепин — відмінний рульової, досконало знає спеціальність і з півслова розуміє командира. А всі рвуться бомби. Рябить в очах від здіймаються стовпів води. Здавалося, море встає стіною, перегороджуючи тральщику шлях.
Жаркий артилерійсько-кулеметний поєдинок з фашистськими стерв’ятниками ведуть комендоры і кулеметники. Витримає той, хто сильніший духом, хто не звик відступати.
Від різких струсів корпусу корабля заклинило поворотний механізм кормової гармати. Командир гармати старший матрос Мальцев з допомогою товаришів виправив пошкодження, і гармата знову відкрила вогонь по наседающим з усіх боків літакам супротивника.
Однак новий потужний вибух під кормою тральщика заклинив рульову машину, зірвав на верхній палубі з конуса стопора і буквально викинув за борт кормової электрокран, від струсу корпусу зігнулася носова щогла, а зірваний сигнальний прожектор зник у киплячій за бортом воді.
Здавалося, корабель приречений. Однак особовий склад під керівництвом командира електромеханічної бойової частини старшого інженер-лейтенанта Калмана Гурмана боровся за порятунок корабля.
Зробивши ще кілька безладних заходів, «юнкерси» лягли на зворотний курс. Але бій на потопаючому «Якорі» тривав. Це був бій за порятунок покаліченого корабля. Йшла запекла боротьба з надходженням води, одночасно доводилося гасити пожежу.
Поки не працювали водовідливні засоби, воду із затопленого носового кубрика черпали вручну і по конвеєру передавали стоїть біля борту. Цю роботу по осушенню тральщика організував поранений старшина 1-ї статті Воронін, командир відділення мотористів з «Гарпуна». Він у числі матросів з інших кораблів був відправлений на Кавказ для продовження лікування в госпіталі.
У машинному відділенні неодноразово спалахував соляр. Старший матрос Андрій Абрамовський збивав полум’я чим доведеться — робой, руками. Командир відділення трюмних машиністів старшина 1-ї статті Олександр Бородкін пірнав у трюм носового машинного відділення, відшукував пробоїни, зашпаровував їх ковдрами, подушками, бушлатами.
Коли вийшли з ладу носові дизель-генератори, мотористи Олександр Черкаський і Михайло Ковбасників ввели в дію аварійний дизель-генератор. Електрики корабля зі старшиною групи Олександром Полянським проявили не тільки високе вміння, але і віртуозність у забезпеченні корабля електроенергією.
Головна задача, яка стояла перед особовим складом, — не допустити затоплення кормового машинного відділення і зупинки головних двигунів — була виконана. Коли через двадцять вісім годин напівзатоплений, поранений корабель увійшов у порт Туапсе і ошвартувався, напором води зірвало платформу в кормовому кубрику. Корабель притонул, сівши кормою на грунт. Якби таке сталося в море — тральщик неодмінно б затонув.
Близько чотирьох годин артилеристи корабля під керівництвом лейтенанта Миколи Дульнєва і старшини комендоров Єгора Лемешко відбивали напад противника, збивши три «юнкерса» і підбивши ще два літаки противника, які напевно не дотягли до своєї бази.
Коли БТЩ «Якір» входив в Туапсинський порт, командир тральщика капітан-лейтенант Гнат Васильович Коровкін, похитуючись від втоми, несподівано проголосив: «Вітаю, хлопці, з другим днем народження!..»