Тим хто на передовій видніше, ніж тим хто в штабі | Історичний документ

У червні ночі короткі. Не встигне на заході згаснути небо, як на сході знову розгорається зоря. З світанком дивізія знову приступила до виконання поставленого перед нею завдання. Два наших полку на основному напрямку прорвали другу позицію ворожої оборони.

Тепер саме час вводити в бій полк Мамонова. Його батальйони вже наближаються до рубежу атаки. Завдання Мамонова — у тісному зв’язку з полком Костиницыуа на ділянці між двома полицями першого ешелону вдарити по Замень-Реню і оволодіти селом, потім дивізія у взаємодії з частинами 17-ї дивізії повинна розвивати наступ в напрямку Щедріна. Цей бойовий наказ через офіцерів зв’язку був доведений до всіх командирів полків.

У дванадцять нуль-нуль наша авіація почала бомбардування районів Щедріна та Бобруйська. Після сильного артилерійського нальоту під прикриттям танків кинулася вперед і піхота. Атака розвивалася стрімко. Полиці Мамонова і Костиницыиа, прорвавши оборону противника з півдня і південного заходу, увірвалися в Замень-Реня. У селі зав’язався упорнейший бій. Незважаючи на те, що село вже було обійти нашими частинами з двох сторін, гітлерівці ніяк не хотіли йти з нього. Сподіваючись на зосереджену тут артилерію і резервні підрозділи, вони думали зупинити дві наші наступаючі дивізії. Але незабаром, мабуть, зрозуміли, що становище безнадійне.

В цьому бою наші сапери як ніколи вміло, організовано допомагали танкістам і артилеристам.

Коли дивізія вийшла на щедринское напрямок, справи у нас пішли ще краще.

Дороги тут були порівняно непогані, до того ж пересічена місцевість, вкрита лісом, дозволяла потай і більш вільно маневрувати військам.

До того часу полк Мамонова пішов далеко вперед. Нам треба було наздогнати його. Неподалік від дороги я помітив великий сарай. Біля нього сиділи і лежали поранені. Миготіли білі халати лікарів і медсестер.

Серед них були Маша Міщенко, Аня Габитова, Віра Єфименко, Катя Соловйова, Шура Киященко, Іра Мельник та інші. Це були безстрашні воїни-медики, які пройшли сотні фронтових доріг, випробували всі жахи війни, хоча їм і було в той час всього за 18— 19 років.

«Щось забагато поранених», — подумав я. Медперсоналу на таку кількість поранених було явно недостатньо. Я запропонував Михайлу Олексійовичу Барикіну залишитися біля сараю, налагодити швидку евакуацію поранених. Він зійшов з машини, а ми поїхали далі.

В дорозі нас наздогнав штабний офіцер:

— Радіограма з корпусу!

В радіограмі повідомлялося, що населений пункт Щедрін не входить до напрямок просування нашої дивізії. Нам пропонувалося перенести головний удар на позначку 149 — в шести кілометрах на захід від Щедріна.

Як це не важко, довелося перебудовуватися на ходу. В результаті зміни обстановки полк Костиницына, якому раніше було наказано перейти у другий ешелон, вступив у бій з супротивником, контратакующим з боку Щедріна. Мамонов одним своїм батальйоном вийшов схід позначки 149 і перерізав дорогу Паричі — Щедрін.

Два батальйони Манцурова, рухаючись уздовж Березини, обійшли ворога з флангу. Таким чином, підрозділи гітлерівців, що знаходяться в цьому районі, опинилися в півкільці.

НП дивізії розташувався на узліссі. Неподалік, всього в кілометрі від нього, розташувався командний пункт. Медсанбат перебазувався в район Заміни-Реня.

Для виконання поставленого завдання — вийти до позначки 149 — було виділено по одному посиленого батальйону з полків першого ешелону. Мені дуже хотілося перевести полк Костиницына, що діє на правому фланзі, в другий ешелон, але зараз це не представлялося можливим, так як в противному випадку оголялись б підходи з боку Щедріна.

Тим хто на передовій видніше, ніж тим хто в штабі | Історичний документ

Початок атаки було намічено на половину першого ночі.

До сигналу залишалося якихось двадцять хвилин, коли до дивізії прибув офіцер оперативного відділу штабу корпусу. (Якщо мені не зраджує пам’ять, це був сам начальник оперотдела підполковник В. К. Тясто.) Він привіз наказ командира корпусу. У наказі йшлося про те, що наша дивізія повинна готуватися до передачі своєї ділянки інший дивізії.

— А як же розроблений план дивізії, — здивувався Лозовський. — Так і залишиться невиконаним?

Я теж був збентежений таким поворотом подій. Щоб точніше з’ясувати, що до чого, треба переговорити з командиром корпусу. Черговий зв’язківець почав викликати штаб. Корпус мовчав.

Час минав, а зв’язку не було. А командири полків чекають сигналу до атаки. Тоді я вирішив на свій страх і ризик здійснити заплановане дію.

Рівно в половині першого батальйони пішли в атаку. Вона завершилася повним успіхом. Переслідуючи відходить противника, дивізія вийшла на рубіж Ємельянов міст — Чорнопілля.

Після цього нам було поставлено нове завдання — форсувати річку Березину і за її західному березі продовжувати наступ на Бобруйськ, не даючи частин противника, знаходяться в межиріччі, переправитися через річку і йти на захід. Дивізію змінили лише до полудня.

Соц закладки
Соц закладки
Добавить комментарий