Справу вирішували хвилини

24 червня великі з’єднання фашистської піхоти, підтримані танками та авіацією, в трьох кілометрах на південний захід від Жулькева прорвали лінію оборони, зайняту частинами дивізії. Під загрозою оточення вона змушена була з боями відступати на схід.

У містечку Волочиськ-Підволочиськ, розташованому на найстарішій кордоні СРСР, 34-го полку довелося витримати сильні бої з ворогом. Містечко, розділене на дві половини річкою, кілька разів переходило з рук у руки. Нурадилову Ханпаше тут вперше довелося брати участь у бою мінометником.

3-я Бессарабська кавдивизия, діючи в складі 6-ї армії, що відступала в напрямку Полтави.

У вересні 34-й кавполк вийшов до річки Псел, в сорока кілометрах на захід від Полтави, і зайняв оборону на її західному березі, в районі села Білоцерківка. Від дощів Псел до того часу широко розлився і представляв труднопроходимую перешкоду.

Через кілька годин полк був атакований численними частинами німецько-фашистської піхоти, танками і авіацією. Полку загрожувало знищення. Підрозділи полку почали відходити через міст на східний берег. Німецька артилерія зосередила вогонь по переправі. Міст запалав. Менша частина підрозділів полку залишилася на західному березі. Разом з ними була і мінометна батарея Девітта.

Справу вирішували хвилини. Ханпаша не розгубився. Не питаючи нікого, швидко занурив міномети, скочив на воза, поправив на голові каску і глянув вперед. Вогонь охопив міст в трьох місцях. Від який стелився диму частина настилу не було видно.

Ханпаша гикнул:

— Ыийя! Ж, бокший!(Жвавіше, кіннотники!)

Покрутив кінцями віжок над головою і вдарила по крупах. З місця рвонули коні і як скажені понеслися на міст.

Проскочили палаюче місце… Друге… На третьому суцільно вирувало полум’я. Ханпаша знову гикнул. З ходу винеслись донці на східний берег. Командир мінометної батареї лейтенант Девітт з групою бійців потрапив в оточення і вирвався з нього лише через два місяці. У листопаді вся дивізія була виведена на відпочинок та доукомплектування в місто Будьонний (Бирюч).

Тут здійснилась мрія Ханпаши. Він був з їздових мінометної батареї переведений в кулеметний ескадрон. Попросився в розрахунок Степана Колесникова. Друзі зустрілися знову.

— Ну що, Ханпаша, будемо разом бити фашистів.

— Будемо, Степан!

— Ну і добре. Беру тебе до себе другим номером.

Ханпаша з радістю погодився.

Ще з початку війни полком командував колишній комісар полку підполковник Павло Порфирович Брикель.

Це був офіцер з тієї когорти славних командирів, яких виростила і виховала наша партія.

Справу вирішували хвилини

Високого зросту, стрункий, худорлявий, завжди ввічливий, підтягнутий, командир був по натурі дуже добрим і душевною людиною. Разом з тим він був дуже строгий, коли справа стосувалася служби. Та передусім він був суворий до себе.

Павло Порфирович користувався любов’ю і повагою всіх бійців і командирів, яким з ним довелося служити. Ні за яких важких обставин Брикеля не покидало спокій і мужність. З німецько-фашистськими агресорами він бився з першого і до останнього дня війни і закінчив її на Ельбі.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: