Снарядів і мін ворог не пошкодує, але й ми не ликом шиті | Історичний документ

19 червня 1944 року почалася розвідка боєм. Вона велася на багатьох напрямках у всій смузі 48-ї армії. Рівно о п’ятій годині ранку приступила до розвідки боєм і наша дивізія. До цієї справи були залучені спеціально підготовлені два батальйони і артилерійські дивізіони. Мета розвідки — ще раз перевірити, чи не сталося якихось змін в обороні ворога. Були виявлені нові вогневі точки і нові артбатареи.

Для удару по угрупованню противника командувач фронтом К. К. Рокоссовський намітив два напрямки» перше — силами 3-й і 48-й армій на Рогачов — Бобруйськ, друге — силами 65-ї та 28-ї армій на Озаричи — Слуцьк.

За планом командувача 48-я армія здебільшого піхоти при підтримці всієї артилерії і танків прориває оборону ворога на ділянці Костяшево — Нові Колосы і продовжує наступ в напрямку Рейки — Турки та Бобруйська. Потім, використовуючи успіхи 3-ї армії, яка настає в напрямку Рогачов — Бобруйськ, виходить в тил німецької угруповання, що знаходиться в межиріччі Дніпра та Березини. Після цього частини армії оточують ворога у Березини і, разом з частинами 65-ї армії, громлять його в межиріччі Березини і Оли. Далі армія захоплює переправи на ділянці Доманово — Кути (південніше Бобруйська), оволодіває Бобруйському і всіма силами продовжує наступ в напрямку Осиповичі — Пуховичи. Під час наступу лівий фланг 48-ї армії підтримує Дніпровська військова флотилія (командуючий контр-адмірал Ст. Ст. Григор’єв).

У дні, що передували настанню, йшла активна перестрілка з ворогом. Але ми прагнули не змінювати вже сформованого на той час положення на фронті, щоб не насторожити противника і не розкрити йому свої плани. Незабаром надійшов бойовий наказ.

Нашій дивізії пропонувалося зосередити основні сили на правому фланзі і при підтримці танкового та артилерійського полків і двох артдивизионов 273-ї дивізії спільно з правим сусідом — 17-ї стрілецької дивізії — прорвати оборону противника на ділянці Гать — озеро величезну силу і розвивати наступ в напрямку Замень — Реня — Дворище.

22 червня скликав командирів полків. Тільки ми розсілися, щоб приступити до справи, як увійшли командарм і комкор.

— От славно. Якраз до часу підійшли! — сказав командувач армією.

Генерал Романенко уважно вислухав доповіді — мій і начальника штабу. Командарма особливо цікавили два питання: як буде забезпечений лівий фланг вздовж річки Березини і як ми думаємо використовувати танковий полк, доданого дивізії.

Зліва від нас, за Березиною, знаходяться сполуки 17-ї армії. На річці буде діяти Дніпровська військова флотилія. Її завдання організувати протимінний оборону річки, короткими вогневими нальотами підтримувати лівофлангові частини 48-ї армії і праве крило 65-ї армії, сприяти переправі частин 48-ї армії на західний берег Березини.

Для прикриття лівого флангу дивізії була виділена посилена рота капітана Линника. Щоб відвернути увагу противника, вона підніметься в атаку раніше, ніж вдарять головні сили.

Намічений план сподобався командарму. Він ляснув долонею по карті:

— Добре, так і дійте!

З приводу використання танкового полку доповідав дивізійний інженер майор Прохоров. Він сказав, що танковий полк неможливо використовувати до прориву першої лінії оборони противника, так як на ділянці нашого наступу суцільний ліс і болота, а дорога лише одна, та й та лежневая, заміновано.

— Все ясно, — сказав командир. — Але майте на увазі, головою відповідаєте за пропуск через Гать танків і артилерії. А снарядів і мін ворог на дорогу не пошкодує, будьте впевнені!

Командарм повернувся до генерала Гарцеву.

— Ваше рішення залишається в силі?

— Так точно, товаришу командир!

За рішенням командира корпусу наша дивізія, взаємодіючи з частинами 17-ї дивізії праворуч і Дніпровською флотилією зліва, повинна була вдарити головними силами в напрямку Замень — Реня, прорвати оборону супротивника і до кінця першого дня вийти на рубіж: відмітка 145,5— озеро Селище. У відповідності з таким завданням бойовий порядок був побудований в два ешелони: в першому — полиці Костиницына і Манцурова, в другому — Мамонова. Командарм вислухав доповіді Костиницына і Манцурова про план дій полків, схвально кивнув.

Снарядів і мін ворог не пошкодує, але й ми не ликом шиті | Історичний документ

Черга дійшла до начальника розвідки дивізії. Він доповів, що перед фронтом дивізії тримає оборону 135-й полк 45-ї піхотної дивізії. Особливість ворожої оборони полягає в тому, що вона побудована з урахуванням сильної заболоченості місцевості. На сухих острівцях створені опорні пункти з інженерними спорудами дзотами, мінними полями, проволочим мі загородженнями. У супротивника добре організований гарматний і кулеметний вогонь.

Генерал Романенко помовчав трохи, мабуть, щось обмірковуючи, потім пильно подивився мені в очі:

— Офіцери відповідають своїх місцях? Добре підготувалися до наступу?

Я розумів, чому було поставлено це питання. Зовсім недавно в дивізії змінилося кілька офіцерів. І зокрема, від нас забрали Абрамова, і замість нього прибув підполковник М. Т. Манцуров. Михайло Тимофійович до моменту прибуття в дивізію ще не оговтався від рани і ходив з ключкою. Він і інші офіцери-новачки в дивізії добре зарекомендували себе в оборонних боях. Тому я без вагань відповів:

— Відповідають!

Генерал Романенко ще довго розпитував мене про все, що стосувалося майбутнього наступу, потім відбув до нашого правого сусіда — в 17-ю дивізію.

Соц закладки
Соц закладки
Добавить комментарий