Смерть поета – Історичний документ

Велику завзятість у боях під Новоросійськом виявляли німецько-фашистські війська. Захопивши Новоросійськ, німці мали намір одним ударом зім’яти наші частини, що відійшли на південно-східну околицю міста з метою прикриття шосе Новоросійськ — Туапсе, вийти в тил військам, оборонявшим узбережжі Чорного моря, оточити і знищити їх. Крім того, гітлерівці намагалися використовувати Цемеської бухти і Новоросійський порт як головну базу для постачання своєї кавказької угруповання.

Противник займав по відношенню до нас вигідне положення. Наші бойові порядки в ряді місць проглядалися з Цукрової Голови і з гори Чаклун з населених пунктів Липки, Адамовича Балка, Мефодіївський, Новоросійськ, радгосп Мисхако і піддавалися обстрілу.

На світанку 21 вересня противник почав наступ на безіменну висоту північніше цемзавода «Жовтень». Після короткої артпідготовки гітлерівці почали просуватися в бік нашого переднього краю. Піхота відбивається врукопашну. Знову загромыхала артилерія. 2-я і 3-я батареї ведуть загороджувальний вогонь. Другий ешелон гітлерівців відсікається. Перша атака відбита. Опівдні фашисти знову йдуть у наступ. Піхотинці зустрічають загарбників щільним рушнично-кулеметним вогнем і закидають їх гранатами. Атака ворога знову відбита.

22 вересня німецько-фашистське командування кидає на вузьку ділянку нашої оборони цілий полк піхоти, вводить в дію авіацію. І так весь тиждень. Кожен день доводилося відбивати по дві-три атаки ворожих солдатів.

Бої були важкі. Вони ускладнювалися ще й тим, що пануюча над Новоросійському висота Цукрова Голова була захоплена ворогом. Неодноразові наші спроби оволодіти нею не увінчалися успіхом. У вересневу ніч 1942 року на її схилах загинув військовий перекладач 1339-го полку нашої дивізії лейтенант Павло Коган, автор знаменитої «Бригантини».

— Був дуже потрібен «мову», — розповідав на зустрічі в Новоросійську колишній начальник штабу полку, нині генерал-лейтенант Д. С. Ковешников. — Люди йшли в розвідку і не поверталися. Послали Новікова, але і він не дійшов. Вирішили чекати армійських розвідників. Але командир полку підполковник Каданчик наказав у що б то не стало притягти «мови». Знову вирішили послати групу розвідників.

Павло Коган виглядав майже хлопчиком, худий, шинель на ньому сиділа мішкувато, але очі горіли якимсь внутрішнім вогнем.

— Товаришу майор! — сказав він, звертаючись до мене. — Дозвольте піти у розвідку!

Я дивився на нього і думав: посилати чи не посилати? Але він так наполегливо просився, що я дав згоду.

Група розвідників успішно пройшла наші бойові порядки. Сапери зробили проходи в німецькому дротяному загородженні. Але далі не пощастило. Наші розвідники, як кажуть, ніс до носа зіткнулися в траншеї з німцями і розрядили один в одного автомати. Повернувся в розташування лише один поранений сапер, що знаходиться в прикритті.

Так обірвалося життя талановитого поета, якого співають пісню і зараз, часом не знаючи її автора.

Ворог не зумів прорватися від Новоросійська на Туапсе. І в цьому велика заслуга не тільки наших мужніх піхотинців і воїнів підрозділів морської піхоти, а також бійців і командирів артилерійського полку.

Комсорг згадує: При обстрілі вогневої позиції 2-ї батареї німці підпалили тільки що підвезені сюди боєприпаси. Горіли ящики зі снарядами. Ось-ось міг статися вибух. Небезпека посилювалася ще й від того, що було багато додаткових зарядів з порохом (іноді доводилося стріляти на граничній дальності). Першим побачив біду:

— Хлопці! — закричав я на все горло. — Снаряди горять. Зараз вибухнуть! — і, схопивши тілогрійку, став гасити вогонь. А тут підбіг і решті розрахунок знаряддя сержанта Ст. Д. Степаненко. Ризикуючи життям, всі почали шмагати по полум’я плащ-наметами, шинелями, тілогрійки, розтягувати ящики з штабелів, вивалювати снаряди на землю.

Внизу, в балці, теж рвалися снаряди. Там стояла морська батарея 152-мм гармат-гаубиць. Свистіли Осколки навколо нас. Зрозуміти було важко: чи то від наших снарядів, то від німецьких. Хтось зойкнув і схопився за живіт. В цей час налетіли літаки й почалося кінець світу.

Вогонь ми все-таки загасили. Вилили всю воду з фляг, неабияк пропалили шинелі і тілогрійки. Пізніше деякі були нагороджені медаллю «За бойові заслуги». У той час нагород отримували мало, більше було поранень, ніж орденів і медалей. Тоді нагороди оплачувалися кров’ю і життям.

Смерть поета   Історичний документ

Артилерійська батарея противника, розташована десь в районі селища Мефодіївського, влучно обстрілювала нашу 3-ю гаубичную батарею. Це завдавало нам чимало клопоту. Але виявити її якось не вдавалося. Тоді заступник командира 1-го дивізіону старший лейтенант П. Р. Перепеченый відправився на передній край 1339-й стрілецький полк. Протягом трьох діб під безперервним вогнем він вів спостереження за противником. Нарешті батарея була выслежена. Її координати Перепеченый наніс на карту і передав на спостережний пункт дивізіону. Капітан Булатов двома батареями відкрив вогонь на придушення. Перепеченый скоригував стрілянину, і батарея противника назавжди замовкла.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: