Над усім Міус-фронт панувала висота 277,9, іменована Савур-могилою. Німці перетворили її в гігантську природну фортецю, багаторазово укріплену «тиграми», «фердинандами», кулеметними гніздами, залізобетонними ковпаками, у яких по дві-три амбразури з великокаліберними, скорострільними кулеметами. Від підстави до вершини яруси суцільного вогню.
Це ворота в Донбас. Але перед Савур-могилою ще один, вогневий рубіж Степанівка-Маринівка. І з відходом туди німців щільність оборони насичувалася все більше і більше.
З ранку до вечора йде стрілянина з усіх видів зброї. Від розривів снарядів і бомб здригається матінка-земля. Вона ж захищає людину від загибелі. Атаки і контратаки слідують одна за одною. Авіація з обох сторін своїми багатоярусними польотами закриває небо, від диму і пилу ледь видно промені сонця.
Командири батарей капітани Березуев і Єременко, командири гармат Мусін, Коваленко, Родін і Ларін надірваними до хрипоти голосами, а то й просто помахом руки подають команду «вогонь». Капітан Коваль вимагає посилити вогонь, стволи гармат розжарюються до критичної температури.
Утримати гвардійців фашисти не можуть. Ось уже над Степановкой і Мариновкой майорять червоні прапори. А тепер Савур-могила. Підніжжя гори німці огорнули колючим дротом, навісили міни-брязкальця, нарили траншеї з ходами сполучення. З ходу фортеця не візьмеш. Потрібно обгородити всі фашистські перешкоди артилерією.
В одну з серпневих ночей воїни 3-го дивізіону та інші підрозділи артполку вручну перемістили знаряддя до підніжжя Савур-могили. Для укриття використовували воронки від бомб і снарядів, німецькі траншеї. З величезним задоволенням повечеряли, а заодно і пообідали, і поснідали. Вдень поїсти не вдавалося.
Радисти і телефоністи встановили зв’язок з усіма підрозділами. Воїни взводу боепитания Нуянзин, Терехов, Сальников та інші забезпечили снарядами на весь день хорошого бою. Все було готове до штурму фортеці.
Настав світанок, і сотні гармат, «катюш», мінометів відкрили ураганний вогонь по фашистах. Полум’я пожеж, дим, як під час виверження вулкана. Учасники штурму метр за метром піднімаються усе вище до шапці висоти.
Знаряддя 7-ї і 8-ї батареї 3-го дивізіону, батареї інших дивізіонів 23-го артполку ведуть вогонь прямою наводкою по амбразурам дотів і залізобетонних колпаков, по танках та самохідних знарядь, закопаним на схилі Савур-могили. Наші знаряддя настільки близькі до цілей, що виникла небезпека ураження осколками від власних снарядів.
Непохитну волю до перемоги проявили разом з піхотинцями гарматні розрахунки Мусіна і Ларіна, Шевцова і Юдіна. Влучністю наведення відзначилися Рогачов, Шатанбаев, Чеботарьов. Їх разючим вогнем знищено за 8 діб 3 бронетранспортери, 2 танки і 4 штурмових гармат, сотні піхотинців ворога.
Слідом за загоном хлинув в донецькі степи потік радянських військ. Взагалі, поняття «донецький степ» вимагає уточнення. Є, звичайно, і степ. Але в основному Донбас— це густонаселений район. Селище на селищі, залізничні станції, десятки міст.
Багато великих — Донецьк, Ворошиловград, Маріуполь, Горлівка, Єнакієве, Краматорськ. Тут і вугілля, і сода, цемент, крейда, і ртуть, кілька потужних металургійних заводів, хімічні, машинобудівні гіганти, морські порти. Втрата Донбасу для нас була трагедією.
Фашистам не вдалося налагодити ні видобутку вугілля, ні виробництва металу. Але вони добре розуміли: прийдуть господарі і вугілля піде, оживуть домни і мартени, запалають коксові батареї. Тому так люто огризалися на кордоні Донбасу. Проте наступ було підготовлено краще, ніж оборона.