Кожна підготовка до висадки розвідувально-диверсійних груп займала багато часу. Десантники повинні були завчасно вивчити умови, в яких доведеться діяти, ще і ще раз перевірити, не упущено щось важливе.
Загін розвідників під командуванням лейтенанта Квашина досконально розробляв бойову операцію.
27 вересня 1942 року. Командир морського мисливця «0141» лейтенант Сергій Баженов отримав завдання: доставити розвідгрупу у складі 21 людини в район Суха Щілину (поблизу Новоросійська).
Сергій Баженов — не новачок на війні. Досвідчений, знаючий офіцер. Йому не раз доводилося виконувати подібні завдання. У грудні 1941 року він висаджував розвідників під командуванням Федора Волончука в порт Євпаторія. Однак Баженов розумів: досвід дає багато, але не право на легкий успіх, і тому до кожного нового завдання готувався грунтовно, вдумливо.
Небо хмарилось. Під вечір почав накрапувати дрібний дощик. Хто-хто, а моряки і льотчики такої погоди не люблять. Між тим, Баженов відверто радів:
— Погодка що треба! У п’яти кілометрах немає видимості.
Його хвилювали труднощі, з якими будуть пов’язані перехід морем і висадка. Треба обговорити їх зі штурманом. Дощ — не біда! В негоду розвідникам майже гарантована скритність. А це найважливіше.
Загін вантажився вже в темряві.
Лейтенант Квашин та його заступник Кирило Дібров уточнили місце передбачуваної висадки. Від Сухої Щілини розвідники попрямують до Абрау-Дюрсо. Завдання: виявити розташування берегових засобів і чисельність німецьких гарнізонів.
Нарешті, «0141» вийшов у море. Відстань до заданого місця покрили швидко. Настав напружений момент — висадка. На березі — зовні все спокійно. Катер застопорив хід, спустив шлюпку. Лейтенант Баженов наказав почати висадку.
Боцман Іван Слаква і рульової Олексій Васильєв зістрибнули в шлюпку і розібрали весла. Першим йшло відділення Кирила Діброву.
Висадивши і другу групу, морський мисливець пішов в Геленджик. Загін розвідників, розбившись на невеликі групи, приступив до виконання бойового завдання.
У призначений день в 24.00 катер повинен був подати світловий сигнал, недалеко від берега.
До призначеного часу лишалося кілька годин. Втомлена група, вибравши щодо зручне місце, відпочивала. Ось тільки дошкуляла спрага, фляги у всіх давно спорожніли. Люди пошепки обмінювалися баченим і пережитим. Здобуті цінні відомості, тепер їх потрібно за всяку ціну доставити командуванню.
Рівно опівночі Кирило Дібров почув наростаючий шум двигуна.
— Катер, — визначив він. — Даємо світловий сигнал.
Дійсно, підійшов «МО-0141». Помітивши умовний сигнал з берега, лейтенант Баженов наказав спустити шлюпку.
Розвідники легкими тінями кинулися до берега. Але тут— фашисти засікли сигнальні спалаху і перегородили морським піхотинцям шлях до води.
Сергій Баженов вирішив підтримати їх вогнем і повів човен прямо до берега, однак гітлерівці виявили корабель і обстріляли його з кулеметів.
Оцінивши обстановку, розвідники передали світловий сигнал: «Відходьте. Зустріч завтра в резервної точці».
Три ночі поспіль водив свій катер Баженов до резервної точці, але безрезультатно. Всі підходи до берега противник наглухо перекрив. Розвідників так і не вдалося зняти.
Багато пізніше стало відомо: не маючи можливості вийти до берега, загін розбився на 2 групи і почав прориватися до фронту. Незабаром одна з груп зустрілася з партизанами, які і допомогли розвідникам перейти лінію фронту. Друга група потрапила на Велику землю тільки місяць тому.