Радянський офіцер — зрадник | Історичний документ

На початку березня наша дивізія в повному складі увійшла в перший армійський ешелон і вела кровопролитні бої під Велижем. Було зруйновано близько 30 дзотів і дотів, знищено понад 1 600 фашистів. Але розвинути успіх не вдалося, і частини дивізії перейшли до оборони. 16 березня, па наказом командарма, провели перегрупування військ, і 334-я дивізія отримала новий ділянка в районі Тивонцы — Мокрі Ниви.

Під час березневих боїв в районі Миловидово сталося «надзвичайна подія» в штабі дивізії. Я в той день чергував по штабу. Увечері, коли чергування підходило до кінця, мене несподівано викликав командир дивізії.

У двері я побачив свого начальника, який ледь стояв на ногах. А Міщенко нервово ходив по хаті і, не соромлячись у виразах, лаяв його. Таке траплялося з начальником 4-го відділення і раніше, але проходило якось непомітно.

Тепер його доля була вирішена. Комдив дорікав мені за те, що ми приховували цю «хворобу» свого начальника. Нарешті, він наказав мені: «Виведіть його і завтра приймайте справи». Так, на кінець березня мені довелося прийняти обов’язки начальника 4-го відділу штабу.

Була у мене впевненість, що впораюся з новими обов’язками? Будь це в мирний час, можна було відмовитися. В тих же умовах мені здавалося, що доброзичливе ставлення начальника штабу дивізії до мене — це головне.

Ми довго розмовляли про справи. Особливо він вимагав налагодити роботу з обліку і поховання загиблих воїнів, складання і ведення карти могил. Було вирішено створити з бійців старших вікових груп, а також обмежено придатних похоронну команду, підібрати їй командира і виділити транспорт. Виконати це завдання ми змогли тільки в травні 1942 року.

В кінці березня в дивізії проводилося чергова нарада командирів полків. Турбував противник, який заволодів шосе Веліж — Сурож Вітебської області, в районі радгоспу «Миловиды». Його належало вибити звідси. За даними начальника розвідувального відділу майора Чуйкова, ворог готувався нанести контрудар в районі дислокації 1122-го полку.

Командував цим полком майор Кудрявцев. Влітку 1941 року він потрапив в оточення і кілька днів був у полоні. Потім йому вдалося втекти і повернутися в Червону Армію. На нараді Кудрявцев робив помітки на своїй карті, задавав питання, уточнював завдання.

Близько опівночі всі розійшлися, а через добу майор зник. Вартовий на командному пункті полку повідомив, що пізно вночі командир вийшов із землянки, подався в ліс, та й не повернувся. Дійсно, недалеко від КП, у бік супротивника, що залишилися сліди лиж.Радянський офіцер — зрадник | Історичний документ

У момент обстрілу, прагнучи віддати відповідні розпорядження, я перебіг дорогу, але увійти в будинок, де перебувало наше 4-е відділення, не встиг і був притиснутий до стіни кулями. Потім я вбіг у сіни. Одна із запалювальних куль пробила колода стінки і диміла в ущелині вінця, поруч з моїм плечем.

Ймовірно, ця «деталь» змусила мене буквально впасти у відкритий люк льоху, де зберігався картоплю і де вже знаходилися мої товариші по службі. Послідував вибух, і ми отримали легку контузію. Коли наліт припинився, стало ясно: бомба розірвалася за дальнім кутом будинку, так як зірвало дах, стеля впала, пічна труба повалилася.

В кімнатах теж все шкереберть: друкарська машинка і столи перевернуті, папери розкидані. На щастя, ніхто з нас не постраждав. І взагалі, незважаючи на запеклий обстріл, жертв було небагато. Зате тепер для нас стало ясно: противник отримав точні дані про розташування штабу.

В цей же день було скинуто кілька тяжких бомб по дорозі на КП комдива. Вони утворили великі воронки, швидко заповнюються водою, і нагадували смоленські «саженки», у яких селяни мочили льон і пенька. Хтось звернув увагу на підлозі мого кожушка, в якій видно було три рвані дірки, зауваживши: «Тобі щастить!» Справді, три кулі пробили шубу і жодна не зачепила. Буває і таке.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: