При форсування Дніпра веслування навіть лопатами | Історичний документ

До кінця серпня 1943 року дивізія в складі військ 60-ї армії підійшла до Глухова і штурмом оволоділа ним. Пройшовши потім близько 150 кілометрів, воїни дивізії на кінець 4 вересня вийшли до Десні. Вони подолали цю перешкоду, кинулися до головної водної артерії України — Дніпра і 21 вересня на ділянці Свинки — Сорокотичи зайняли оборону на східному березі для підготовки до переправи.

Гітлерівське командування зробило все, щоб західний берег перетворити в неприступний для наших військ.
У полках, батальйонах, ротах, взводах відразу ж почалася напружена підготовка до форсування ріки. Розвідники приносили все нові й нові дані про противника, про дільницях більш і менш насиченою оборони.

Ретельно готувався до штурму і Володимир Якович Тимошенко. З бійцями і командирами він уважно вивчав протилежний берег, куди треба було переправлятися, заготовляв необхідні кошти для спорудження плотів, для маскування на них знарядь і бійців. Протягом доби приготування до форсування Дніпра було закінчено.

У ніч на 23 вересня 1943 року спеціально виділені батальйони 1087-го і 1089-го полків дивізії почали переправу. В їх числі були і артилеристи другого дивізіону 886-го артилерійського полку.

— Ніч видалася тиха і місячна, — згадує Володимир Якович. — Це більше було на руку противнику, і той не забарився цим скористатися. Як тільки пороми і човни відчалили від берега, гітлерівці розсипали над річкою освітлювальні ракети і зробили шквальний вогневої наліт з гармат і мінометів. Від розривів снарядів і мін здавалося, що вода в Дніпрі кипіла. Хвилі заливали плавзасоби. Навколо тільки й чулося: «Швидше вперед!» Бійці віддавали всі свої сили, налягаючи на весла, деякі з них веслування лопатами, намагаючись прискорити рух. Але як тільки вони перетнули половину річки, гітлерівці відкрили ураганний вогонь з кулеметів. Але було вже пізно, радянські воїни прорвалися до берега.

— Швидше гармати на берег! — віддавав наказ командир батареї.

Поки впрягали коней і розвантажували пором, почало світати. Не встигли викотити гармати на відкриті позиції, як перед артилеристами з’явилися ворожі танки. Їх супроводжувала піхота.

— Розосередити знаряддя по фронту і поставити на пряму наводку! — рознеслася команда Тимошенко. І ось вже загриміли замки і по фашистських танках вдарили снаряди. П’ять ворожих машин завмерли на місці. Інші три повернули назад. Але гітлерівські піхотинці продовжували просуватися вперед.

— Осколковими з фашистським окупантам вогонь! — скомандував Тимошенко. Розриви снарядів змусили німців залягти. І раптом залунала команда «Повітря!». Наближалася велика група «юнкерсів».

При форсування Дніпра веслування навіть лопатами | Історичний документ

— В укриття! — пролунав наказ Тимошенко. Артилеристи швидко закотили знаряддя в залишені гітлерівцями окопи, а самі зникли у щілинах. Через хвилину від вибухів скинутих бомб здригнулася земля, піднялися щільні хмари пилу. Здавалося, все змішалося з землею. Але як тільки «юнкерси» лягли на зворотний курс, радянські воїни знову вийшли з укриттів і підготувалися до сутичці з фашистами.

Гармати батареї Тимошенко були виведені на пряму наводку. В спостережному пункті Володимир Якович уважно стежив за маневром ворожих машин, швидко віддавав команди артилеристам, і ті били напевно фашистські танки.

Бій тривав увесь день. За цей час на позиції радянських воїнів тричі налітала ворожа авіація, стільки ж разів проти них кидалися в атаку танки і піхота. Бойові порядки стрілецького батальйону і розрахунки артилеристів рідшали. На кінець були снаряди. Гітлерівці все щільніше обкладали батарею. Що робити? І раптом долинуло гучне «Ура!». Це стрілецький батальйон 1087-го полку, подолавши водну перешкоду, з ходу кинувся на гітлерівців. Атака була настільки стрімкою, що ворог не витримав і став поспішно відступати.

Плацдарм на західному березі Дніпра був закріплений. До результату 23 вересня на нього благополучно переправилася і вся 322-а стрілецька дивізія. Наступ відновилося.

Батьківщина високо оцінила мужність і героїзм воїнів з’єднання. 24 з них, в тому числі і Володимиру Яковичу Тимошенко, було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу. Багато бійці і командири були нагороджені орденами і медалями.

Надалі частинам і підрозділам дивізії довелося ще чимало пройти дорогами війни. Вони вели запеклі бої при форсуванні річки Тетерів, під Коростынем та Володарськ-Волинським, під Малином і Житомиром. За звільнення великого залізничного вузла Шепетівка 322-я дивізія була нагороджена орденом Червоного Прапора.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: