Повітряні пірати проти одного морського мисливця | Історичний документ

11 вересня 1941 року я вийшов в море на катері «МО-021», яким командував молодший лейтенант Петро Чеслер. Його помічником був лейтенант Михайло Фініченко. Морський мисливець йшов у складі конвою, який супроводжував з Одеси транспорт з евакуйованими жителями міста, важко пораненими бійцями.

Кубрики і каюти транспорту не могли вмістити всіх пасажирів, і вони розташувалися на палубах. Ми бачили їх з борту катера і з тривогою поглядали в небо де в будь-який час могла з’явитися ворожа авіація.

Екіпаж «МО-021» на чолі з командиром, побоюючись нальоту, хвилювався за долю беззахисних людей. Безперервно велося спостереження за повітрям. Вахтовий сигнальник Володимир Пушненко пильно вдивлявся в обрій. Петро Чеслер ні на хвилину не залишав місток.

Не просто склалася морська доля у цього пристрасно закоханого в море людини.

Вихованець трудової колонії Антона Семеновича Макаренка, Чеслер в 1932 році був зарахований в музкоманду на крейсер «Червона Україна». І ось шість років потому дисциплінованого, старанного червонофлотця направили вчитися на курси прискореної підготовки командного складу.

Перед війною чорноморському моряку присвоїли звання молодшого лейтенанта і призначили на «021» помічником до лейтенанту Д. А. Глухову. Незабаром Дмитро Андрійович прийняв 1-е ланка морських мисливців, і Петро Чеслер зайняв місце командира.

За вдачею це був веселий, життєрадісний чоловік, який поєднав у собі кращі командирські якості сміливість і витримку, вміння працювати з людьми і глибоке знання корабельної справи. Все це допомагало йому у нелегкій флотської життя.

Ось і зараз, незважаючи на небезпеку, так і відповідальність була дуже велика, молодший лейтенант тримав себе впевнено, підбадьорював моряків доброї жартом, за якої часом вгадувалася сувора вимогливість до підлеглих.

На катері панувала спокійна, ділова обстановка, коли вахтовий сигнальник доповів:

— Три «юнкерса» ліворуч!

І тут же по ворожим літакам вдарили зенітки. Вогонь моряків збив повітряних піратів з бойового курсу.

Залпи слідували один за іншим, змушуючи фашистських льотчиків набирати висоту. Але вони не йшли — розверталися і знову атакували катер. Бомби рвалися за бортом морського мисливця, не завдаючи йому шкоди. Вміле маневрування Чеслера і точне виконання його команд рульовим Олексієм Рум’янцевим робили корабель невразливим для противника.

Поранені вояки, жінки, старики і діти, затамувавши подих, стежили за цим нерівним боєм. Як повільно тягнувся час! Здавалося, сутичці з ворогом не буде кінця. І все ж настала розв’язка. Зенітники змусили гітлерівців скинути смертоносний вантаж в стороні від транспорту.

В результаті бою фашисти втратили один з трьох атакували корабель літаків — з пронизливим ноєм він впав у воду.

Теплохід і «МО-021» благополучно прибули в Севастополь.

Поповнивши запаси палива, продовольства і прийнявши на борт боєзапас, ми знову пішли в Одесу, щоб перепровадити вже відбув звідти транспорт «Жан Жорес». Зустріли його в море. Транспорт рухався курсом на Тарханкут. Біля Тендри берегова артилерія противника обрушила на «Жан Жорес» шквал вогню.

Повітряні пірати проти одного морського мисливця | Історичний документ

Чеслер прийняв рішення прикрити судно димовою завісою. Помічник командира зробив необхідні розрахунки, і морський мисливець стрімко змінив напрямок ходу. За наказом командира боцман Фарнюков розбив капсуль шашки.

За кормою потягнувся густий білястий дим, затуляючи транспорт від ворожих артилеристів. Тепер гітлерівці стріляли навмання в повислу в повітрі щільну пелену, і їх снаряди не досягали мети. Незабаром фашисти припинили вогонь.

Завдяки винахідливості командира і вмілим діям екіпажу катера, «Жан Жорес» прибув у Севастополь без пошкоджень.

За цей перехід Петро Чеслер був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: