В той час ми стояли в ковші Стрілецької бухти на несамохідної баржі, пристосованої для фахівців дивізіону.
На палубі була споруджена надбудова, в ній розташовувалися шість кают і в них команда. В трюмах були обладнані кубрики і канцелярія.
За період знайомства з дивізіоном я вже знав біографію його командира. Капітан-лейтенант В. Р. Гайко-Бєлан на флоті з 1932-го. Закінчивши курси, вступив у командування торпедним катером, потім — ланкою таких самих кораблів. На посаді командира 1-го дивізіону морських мисливців прибув в 1940 році.
— Щось довго не з’являються «гості», — перервав тривале мовчання.
— Скоро будуть, — сказав капітан-лейтенант. — Фашистські літаки в один і той же час з’являються біля Севастополя.
Комдив глянув на годинник. Було двадцять три. Раптом якось відразу до тихого шелесту прибою додалося глухе уривчасте гудіння.
— От і приїхали, — глянув у піднебессі Гайко-Бєлан. — Зараз почнуть бомбити, а може, і міни скинуть.
Ми напружено вдивлялися в нічне небо. Шум моторів посилювався, але літаків, що йдуть на великій висоті, не було видно.
Ворожі літаки наближалися. Коли вони досягли Стрілецької бухти, кораблі відкрили вогонь: затріщали «сорокап’ятки», потім вдарили великокаліберні кулемети (ДШК).
В різноголосицю стрілянини і тріска вторгся новий виючий звук. Спочатку тихий, ледь помітний, він все посилювався, досяг найбільш високої ноти і потонув у раскатистом вибуху.
Через кілька секунд виття авіаційних бомб та їх розриви злилися в єдиний безперервний пекельний гуркіт. І неможливо було розрізнити, де зенітний вогонь, де бомбові удари. Все змішалося в суцільному важкому гулі.
Коли вляглася сум’яття перших хвилин повітряного нальоту, я побачив прожекторні промені не тільки над базою, але і далеко на підходах до севастопольським фарватерами. Там теж вела загороджувальний вогонь зенітна артилерія. Не всім стерв’ятникам вдалося подолати його, так і прорвалися до бухт літаки не змогли вести прицільного бомбометання. Вони скинули міни в стороні від фарватеру.
Гуркіт обірвався раптово. Повітряні пірати пішли. Замовкли зенітки. Пролунав сигнал відбою.
З першого дня війни налітають в один і той же час, сказав підійшов комісар дивізіону Моїсеєв. — Намагаються поставити міни на фарватері і безпосередньо на вході в базу.
Задум гітлерівців був простий. 22 червня кораблі Чорноморського флоту після навчань перебували в бухтах Севастополя. Щоб паралізувати їх дії, замкнути кораблі безпосередньо на базі і, таким чином, заблокувати Чорноморський флот у Севастополі, фашисти намагалися з літаків поставити міни на фарватері і біля входу на базу. Поки що зробити це їм не вдавалося.
Правда, ворожі міни, скинуті в стороні від фарватеру, доставили чимало клопоту морякам. І не тільки міни. У ту пору ми ще про багато чого не знали.
— Час відпочивати, — глянувши на годинник, сказав командир дивізіону.
— Я побуду трохи тут. Спати не хочеться. Ганко-Білан і Моїсеєв пішли.
Хвилі раніше ледь чутно перебирали старанну гальку, і війна як-то не вписувалася в тишу ночі. І все ж вона була реальністю, палахкотіла вогнем по всій нашій державної кордоні.