Порятунок Кримських партизан | Історичний документ

Восени 1942 року, коли радянські війська з величезним напруженням сил стримували німецько-фашистські полчища, несамовито рвуться до Волги, гітлерівці розгорнули величезну каральну експедицію проти кримських партизан. Обстановка в Криму різко загострилася.

Було прийнято рішення: до настання зими евакуювати з гірських районів всіх хворих і поранених. Виконання цього завдання покладалося на штаб Чорноморського флоту. Розробка плану операції була доручена разведотделу штабу ЧФ.

Директивні вказівки за планом операції були передані командувачу партизанським рухом Криму, після чого він повідомив по радіо про свою згоду з наміченими заходами.

Перехід загону чекав складний, близько 75 кілометрів. Підготовку людей до походу слід вести непомітно, мета походу дозволялося оголосити не раніше ніж за шість годин до посадки на катери.

Було вирішено скоротити до мінімуму радіопереговори з питання прийому людей, що, в свою чергу, сприяло дезорієнтації ворога. З цією ж метою було введено кілька умовних сигналів. Евакуація передбачалася при будь-яких обставин, навіть при активній протидії ворога.

Щоб гарантувати взаємодія з партизанським загоном, була організована спеціальна лінія зв’язку. Намітили два приймальних пункти: основний — мис Кекенеїз, запасний — Золотий пляж у Кастрополя. Незважаючи на значне віддалення від партизанської бази, цей район був найбільш зручним для евакуації. До того ж, глибини моря дозволяли морським мисливцям підійти на близьку відстань до берега, що сприяло успіху операції.

6 жовтня. У порту Туапсе в бойовій готовності застигли два морських мисливця — «044» і «045»,

До оперативного чергового штабу флоту викликані: старший лейтенант Сергій Попов — командир «044», молодший лейтенант Ілля Гончаров — командир «045» і командир ланки старший лейтенант Володимир Тимошенко. Начальник штабу флоту контр-адмірал І. Д. Єлісєєв, поставивши бойову задачу, вручив командиру ланки пакет, який повинен бути розкритий у море.

Завдання гранично лаконічна: катера під командуванням старшого лейтенанта Тимошенко йдуть у район Ялти, в обумовлений час у призначеному місці знімають групу кримських партизан і доставляють їх в Туапсе. Сигнали з берега, пароль знаходяться в запечатаному пакеті.

Майбутня операція проходить в обстановці суворої секретності, бо успіх її — а значить, життя багатьох бійців — залежить і від цього.

— Чекайте сигналу на вихід, — підводиться з-за столу начальник штабу флоту і на прощання каже: — Бажаю удачі.

Йти до катерам недовго. Всі мовчать, обдумуючи деталі завдання. На ходу Тимошенко коротко кидає Попову, очевидно, повторюючи сказане заздалегідь:

— На твоєму піде політрук ланки Голубєв.

Попов згідно киває, посміхається:

— Відмінний хлопець. Бойовий моряк!

— І останнє, — Тимошенко заклопотано морщить лоб, — з приходом на катер прийміть «четвірку», шлюпка вам буде потрібна.

На «сорок п’ятому» в похід йдуть старший лейтенант Василь Кисляков зі штабу флоту і капітан Кірєєв. Піднявшись на борт, старший лейтенант Тимошенко приймає рапорт помічника командира корабля лейтенанта Семена Янчука. Витягнувшись у трапа, Янчук чітко, з видимим задоволенням чеканить:

— Екіпаж катера до виходу готовий! Повністю завантажені паливо і продукти.

— Прийміть терміново шлюпку, лейтенант, — наказує Гончаров.

7 жовтня. 0 годин 45 хвилин. Морські мисливці «044» і «045» виходять з порту Туапсе. Вишикувавшись на зовнішньому рейді в строю кільватера, лягають на заданий курс. Погода сприяє переходу. Ніч проходить спокійно. Настає світанок.

— Бачу літак противника, правий борт 40 градусів, висота 80-100 метрів, дистанція 50 кабельтових, йде на нас! — попереджає сигнальник.

— Бойова тривога!

Але літак несподівано змінює курс, круто забирає і бік берега.

«Ніяк, розвідник», — вирішує про себе Сергій Помон. Вголос жартує: — Не в коня корм.

— Не дадуть і пообідати, чортові фріци, — бурчить боцман Дмитро Лісників. — Чекай тепер бомбардувальників.

Але німці не з’являються. Обід проходить без перешкод.

14 годин 58 хвилин. Над катерами з ревом проноситься «Фокке-Вульф-187», обстрілювати з гармат і кулеметів.

«Як би не вислідили», —тривожиться Тимошенко, але своїми побоюваннями не ділиться ні з ким. Темніє. За часом повинен з’явитися мис Ай-Тодор.

— Йдемо нормально, — звіряючись з картою, задоволено резюмує Сергій Попов. Він виходить із штурманської рубки, піднімається на місток, попереджає сигнальників: — Дивіться, хлопці, обидва.

Катери зменшують хід, прокрадываются уздовж прибережної смуги Золотого пляжу, наближаються до мису Кекенеїз.

21 години. Сигнали з берега не виявлені. Морські мисливці лягають на зворотний курс і знову, в який раз, прасують море.

22 години 36 хвилин. Сигнал — п’ять спалахів ліхтарика (у партизанів, як виявилося пізніше, його замінила запальничка) — помічений, нарешті, кимось із матросів.

— Партизани! Братики! Давай сюди! — не витримавши, заклично кричить старшина 1-ї статті Лісників.

Порятунок Кримських партизан | Історичний документ

На березі люди радіють приходу катерів. Дмитро Лісників і старшина 2-ї статті Василь Кузьменко стрибають у воду, виходять на берег, тиснуть руки, дружньо плескають по плечах стомлених невідомістю людей.

Перша група партизанів сідає в шлюпки, і ті одразу ж відходять від берега.

— Обережніше! — попереджає команду командир корабля, але матроси і так бачать, що шлюпки навантажені понад норми.

Одна з «четвірок», вже причаливши до борту, раптом різко накреняється і на очах у всіх перевертається догори дном.

Екіпаж катера кидається рятувати людей. На воді з’являються рятувальні круги. Боцман, набравши повні груди повітря, пірнає за потопаючої жінкою. Нарешті, піднімає її на борт. Пізніше ми дізналися: це була Марія Макарівна Зерочук.

Однак противник засік катери. Почулись дзвони гучного бою. Гітлерівці зіграли бойову тривогу і почали прожекторами висвітлювати море. Стало видно як удень. Загриміли гармати, злобно застрочили кулемети. Трасуючі нитки, переплітаючись, потягнулися до моря. Морські мисливці, ніби мішені в тирі, застигли на місці. Лише шлюпки продовжували курсироровать туди і назад.

— Мерщій, братва, мерщій! — покваплює моряки партизан.

Ворожий вогонь посилюється. Але фашисти б’ють! поки наосліп.

На березі залишаються 30-35 чоловік, проте снаряди рвуться вже у катерів. І командири МО приймає сміливе рішення — підходять впритул до берега, ховаються за скелею. Тепер кораблі знаходяться в так званому мертвому просторі» — поза межі досяжності стріляючих гармат. Партизани, сгрудившись біля води, чекають посадки. Нерви у людей напружені до межі.

Для прискорення евакуації головний старшина Іван Вдовин і два матроси — Петро Болотников і Іван Шапошников — несподівано вирішуються на відчайдушний експеримент. Вони беруть трос, один кінець його закріплюють на катері, інший тягнуть до берега. Виходить своєрідний «провідник», тримаючись за який можна плисти до катера. Перекидання прискорюється.

Матроси кидають за борт рятувальні круги, стрибають у воду, допомагаючи ослабленим. Стрілянина не вщухає. Противник посилює обстріл, але стріляє по площі, неприцельно. У цій складній обстановці «044» так близько підходить до берега, що сідає кормою на камені. Виручає «045»: він подає буксирний кінець, і катер з працею сповзає з каменів.

Всього на борт прийнятий 81 людина.

За сигналом командира ланки старшого лейтенанта Тимошенко катери відходять від берега і стають на курс. У тому місці, де тільки що перебували катери, починають рватися міни. Морські мисливці відкривають у відповідь артилерійський вогонь.

Світає. Ранкове сонце висвітлює змучені особи врятованих партизан. Вони розкладають на палубі промоклий до нитки одяг. Ніхто з них не рушає з місця, коли над кораблями з’являються літаки противника. Бомби, на щастя, падають далеко в море. 9 жовтня о 18 годині катери благополучно прибувають в порт Туапсе. Командир ОВР, прийнявши доповідь старшого лейтенанта Тимошенко, дякує моряків за успішне виконання відповідального завдання. Ряд моряків представляють до нагороди.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: