Подвиг на Лисій горі

Німці помітили радянських бійців, коли ті підіймалися на Лису гору. Відділення потрапило під вогонь.

Розступися земля, вкрий воїнів! А навколо — навіть долоню нікуди сховати. Тільки трохи в стороні неглибока улоговинка, але як до неї дотягнутися? І раптом Горохів помітив в улоговині людини. Хто це? Придивився — Тулебердіев. А Чолпонбай лежало в улоговині, бачив, як повзли яскраві рядки трасуючих куль з горбочка, на якому лежали товариші. Навіть затверділа полин диміла, падала, підкошена кулями. Чим перервати цю вогняну смерть, як відвести її в сторону?

З дзоту вівся безперервний вогонь. Чолпонбай намагався визначити, скільки ж до неї метрів. Тридцять, п’ятдесят, а може, метрів сто? В руках автомат, а на поясному ремені гранати. Ні, автоматні кулі не здолають бетон, а гранати не докинеш!

Хтось тяжко охнув, диск автомата гулко вдарився по твердій землі. Кого ж там вбило? Один з одинадцяти вже не піднімає голови!

«Не можна так лежати, — думає Чолпонбай. — Повзти, повзти… До дзота, гранатами його можна взяти».

Чолпонбай підготував дві гранати до кидка. До дзоту залишалося метрів п’ятнадцять. Боєць з усієї сили кинув гранати, спочатку одну, потім іншу. Вибухи прогриміли біля дзоту, але кулемет не замовк.

Щось вдарило в груди, затуманилася голова. Подих перехопило, немов чиясь жорстока рука стиснула горло. Свідомість потьмяніло. І ось вже немає ні гори, ні трави — попереду рівна дорога.

Чолпонбай припав обличчям до кущами полину, відчув її гіркий запах, і до нього повернулася свідомість. «Встати, встати», — думав він, відчуваючи приплив сил. Боляче прикусив губу, прагнучи цим болем заглушити іншу — гостру, утруднює рух, біль у грудях. Повільно піднявся на ноги і, вважаючи кожен свій крок, пішов на дзот.

Тріск кулемета поруч. Випростався, підняв автомат над головою. Зібравши останні сили, взявся рукою за виступ і припав до амбразурі.

Шлях до мети був відкритий. Бійці відділення один за іншим побігли на гору, де ще хвилину тому тріщав німецький кулемет. Горохів намагався прискорити біг.

— Гранати до бою! — крикнув Горохів. І сам перший зістрибнув на дно широкої траншеї.

Вліво і вправо вилися ходи сполучення. За поворотом Горохів побачив фашистів. Один із спотвореним люттю і страхом особою пхав в амбразуру гвинтівку, намагався відштовхнути від дула кулемета. Горохів метнув гранату. У тісному ніші дзоту спалахнув вогонь. Оглушливий вибух.

Із сусіднього окопу до дзота бігли гітлерівці. Остап і Гайфулла зустріли їх автоматним вогнем. На допомогу їм прийшли Горохів і Метровели. Зав’язалася палка стрілянина. Гайфулла перевалився через бруствер окопу і кинув гранату. Земля, вогонь метнулися в повітря. Стрілянина стихла.

— Біжіть до Тулебердіеву! — наказав Горохів Остапу Чорноволу.

Боєць взявся за край окопу і одним ривком опинився нагорі.

— Товаришу старший лейтенант, — почувся звідти незвично глухий голос Чорновола. — Тулебердіев убитий.

Горохів вибрався з дзоту. За ним вилізли бійці відділення. Один Метровели залишився в кулеметів.

Подвиг на Лисій горі

Зійшли з насипу вниз, туди, де була амбразура дзоту.

Командир підійшов і зупинився.

Чолпонбай лежав, закривши амбразуру своєю груддю. Груди зрешечені кулями. Гімнастерка на шматки. Голова схилилася в бік Дону.

Старший лейтенант поцілував Чолпонбая. Потім зняв каску. Бійці пішли за прикладом командира.

Чорновіл, обережно розстебнувши нагрудну кишеню гімнастерки Чолпонбая, дістав документи і простягнув їх старшому лейтенантові. Горохів розкрив комсомольський квиток. З маленької фотокартки дивилися на нього трохи звужені очі. Чітко окреслені губи щільно стиснуті, кругле підборіддя піднятий. А ось складений чотирикутником листочок паперу. Горохів розгорнув папір, хотів прочитати, але нічого не зрозумів.

— Гиллязитдинов, подивися, що це.

Гайфулла взяв з рук командира листок.

— Вірші акина, товаришу лейтенант!

Горохів надів каску і скомандував:

— Чортовим яром пройдемо в тил до ворога, до села Селявное. Тулебердіев відкрив нам цей шлях.

Горохів зістрибнув з виступу і побіг вниз. За ним пішли інші. По дну Чортового яру бійці бігли довго. Ось і міст. За нього гітлерівці доставляють з горіхового гаю Селявное і Сторожове боєприпаси. Цей міст — місце, звідки Горохів повинен дати сигнал своїм на той бік Дону. Там десятки очей зараз вдивляються в темряву, чекають, коли ж у небо злетить довгоочікувана зелена ракета. Командир роти вихопив ракетницю, вистрілив. Зелена вогняна смуга потягнулася вгору.

Тихо цокає годинник на руці старшого лейтенанта. Всі дивляться на циферблат. Стрілка неяскраво світиться в темряві. Вона зробила одне коло, другий, третій. Але ось почулися гарматні удари. Незабаром вибухи снарядів злилися в суцільний рев.

— Почалося! — з полегшенням зітхнув Антонов.

До 12 години дня на правий берег Дону переправилися два батальйони полку. Село була очищена від ворога. Бійці кинулися по полю в інше село.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: