Початок Вісло-Одерської наступальної операції – Історичний документ

Якщо, перебуваючи на узліссі, уважно придивитися, то в густому сосновому бору можна було виявити ряд землянок. За ними, метрах в п’ятнадцяти, — танки в капонірах. І бруствери капонірів, і землянки, і танки ретельно замасковані. Навіть сліди гусениць «приглажены» натрудженими руками танкістів. Вікон в землянках немає. Дверні прорізи завішені щільними танковими брезентами.

У цих землянках, власноруч виритих і обладнаних без єдиного цвяха, розташувався наш танковий батальйон. Справа в тому, що 56-я танкова бригада, як і вся 3-я гвардійська танкова армія, виведена на східний берег Вісли для доукомплектування особовим складом і бойовою технікою.

Кілька днів тому ми отримали нові тридцятьчетвірки з більш потужними, ніж на старій версії танка, 85-міліметровими гарматами. Це дозволить набагато успішніше боротися з усім фашистським звіринцем. За рахунок збільшення снарядів калібру дещо зменшився боєзапас, що, однак, анітрохи не вплинуло на бойову міць вдосконаленого танка.

Ми, техніки-танкісти, із задоволенням відзначили: провідні колеса тепер — з обертовими роликами, що позбавляє гусеницю від заклинювання. Покращилася конструкція очисників повітря, масляного фільтра, впроваджено ряд інших нововведень, спрямованих на продовження межремонтной «життя» тридцятьчетвірки. У зв’язку з такою модернізацією танк, зберігши колишню високу маневреність, значно виграв в вогневої мощі.

Як це було важливо, прекрасно розуміли всі танкісти. Сама обстановка підказувала: Червоної Армії залишилося зробити один-два могутніх ривка — і війні кінець. Коротше кажучи, надходження нових танків, де конструкторська думка добре попрацювала не тільки над посиленням вогневої потужності озброєння, але і над вирішенням проблеми більш надійного захисту екіпажу та створення йому кращих умов для бойової діяльності на завершальній стадії війни, було особливо захоплено зустрінуте фронтовиками. Я і мої товариші, танкові техніки, ще раз наочно переконалися, як зріс потенціал нашої оборонної промисловості, як трудівники тилу, відмовляючи собі в найнеобхіднішому, віддають все для досягнення Перемоги.

Значні зміни відбулися в структурі бронетанкових частин і з’єднань. Зокрема, в штат танкової бригади введений ще один, третій, танковий батальйон; значить, на третину збільшилася кількість танкових екіпажів і, відповідно, бойових машин.

У ніч на 4 січня 1945 року нас підняв сигнал тривоги. З поставленої комбатом завдання стало ясно, що ми знову повертаємося на Сандомирський плацдарм.

За Віслою стояла дивна, насторожена тиша. Незвично було бачити сніг в тих місцях, де колись горіла земля, плавився метал, де від спеки, гару, пилу нікуди було сховатися.

Усі ліси, гаї і навіть переліски заповнені танками, гарматами, мінометами різних калібрів, автомобілями, возами. Штабелями лежали ящики зі снарядами, мінами, іншими боєприпасами. Тут і там димилися похідні кухні. Телефонні дроти, немов густа павутина, обплутали плацдарм. То вони висіли пучками на жердинах, то були підв’язані до стовбурів дерев, то неглибоко прикопані в місцях перетину доріг.

Удавана тиша повна дій і команд, що передаються по телефонних дротах, радіостанціям, а також з уст в уста.

У місцях нашої дислокації немає землянок. Житлом для танкістів і мотострільців служать поспіхом споруджені курені на три — п’ять осіб, криті автомашини і просто намети.

Воїни готувалися до майбутнього бою старанно, наполегливо, без метушливості. Відчувалося, що величезною масою військ зі всілякою технікою і різноманітним озброєнням впевнено керує добре налагоджений апарат управління — штаб 1-го Українського фронту.

На світанку 12 січня ми прокинулися від нечуваного гуркоту. «Почалося!» — майнула у кожного радісна і водночас тривожна думка. Загриміло, загучало, заухало, завыло, засвистіло все навколо. З-за кожного куща, дерева, довготривалих і наспіх обладнаних позицій з немилосердним гуркотом вивергалися вогонь і метал. Склалося враження, що весь Сандомирський плацдарм суцільно складається з артилерійських і мінометних стовбурів, побічно б’ють по глибоко ешелонованої оборони противника.

Перші залпи були настільки потужними, що, здавалося, якась жахлива сила підняла в повітря цілі штабелі боєприпасів. А вогняний смерч бушував з наростаючою силою.

Так минуло десять… двадцять хвилин, а команду «По машинам!» все немає і немає. Дивимося в бік комбатовского танка. Біля нього стоять майор Рибалок, його заступники і начальник штабу батальйону. Комбат щось намагається пояснити новопризначеному зампострою капітану Киташеву, але той із-за суцільної гула нічого не чує, і обидва, жестикулюючи, сміються.

Нарешті замовкли гармати, проспівали «катюші», і все затихло. Але все ще немає жодних команд. Переглядаємося, здивовано знизуючи плечима.

Хвилин через двадцять п’ять — тридцять все навколо загриміло з колишньою невимовною силою. З таким страшним гулом, напевно, вивергає лаву вогнедишний вулкан. Близько двох годин тривала канонада. Щоб уявити собі міць цього артилерійського наступу, досить згадати, що на кожному кілометрі майбутнього прориву ворожої оборони діяло по 250-280, а то й 300 гармат і мінометів великого калібру, не рахуючи гармат і мінометів калібром поменше. Грандіозність завдання полягала в тому, що ворожу глибокоешелоновану оборону слід було прорвати по фронту в сорок кілометрів, придушити вогневі засоби і паралізувати живу силу ворога на глибину вісімнадцять — двадцять кілометрів.

Перерва між коротким, але потужним артналетом і майже двогодинним артилерійським настанням мав вагомі підстави. Як стало нам відомо пізніше, командування військами фронту вирішило перед початком наступу головних сил стрілецьких з’єднань і танків безпосередньої підтримки піхоти провести розвідку боєм. Наше командування враховувало і те обставина, що противник уже не раз примудрявся відводити на початку артпідготовки війська в запасні укриття, залишаючи в першій траншеї лише спостерігачів, а як тільки артилерія припиняла роботу, гітлерівці тікали на колишні місця — зустрічати атакуючих прицільним вогнем.

Зробленого перерви згідно з розрахунками було цілком достатньо, щоб ворожі війська повернулися в першу траншею і тут на них обрушився новий потік вогню і металу, що не дає нікому порятунку.

Початок Вісло Одерської наступальної операції   Історичний документ

Правда, слід зауважити, що при прориві ворожої оборони на Сандомирському плацдармі, знаменовавшем початок Вісло-Одерської наступальної операції, гітлерівське командування не ризикнуло відводити війська в запасні укриття. І тим не менш вже під час розвідки боєм після першого потужного артилерійського нальоту передові батальйони захопили першу траншею оборони противника. А після лавини згубного вогню, низвергавшейся на ворога одну годину сорок сім хвилин, загальновійськові армії і танкові частини безпосередньої підтримки атакуючої піхоти остаточно прорвали оборону німецько-фашистських військ і просунулися на п’ятнадцять — двадцять кілометрів. У другій половині дня в пробиту пролом рушили передові загони 3-ї гвардійської танкової армії.

13 січня ми вже мчали вперед, по ходу збиваючи слабкі заслони ворога і обходячи сильно укріплені опорні пункти. Гітлерівці все ще не могли прийти в себе після небувалого артилерійського наступу, найпотужніших ударів нашої авіації і військ першого ешелону.

Йдемо майже без втрат. Сутінки. Ніч. Фари не включаємо, тільки ззаду бойових машин мерехтять червоні «точки» стоп-сигналів.

Настрій відмінний. Ще б: ми вже біля самих кордонів фашистської Німеччини, і ніхто не зможе зупинити таку силищу!

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: