Перша жнива війни на білоруській землі | Історичний документ

Вибравшись з Бреста, ми підходили до Дзержинську. Сліди жорстоких боїв видно і тут. Неподалік від села Полоневичи ліс виглядав так, немов над ним пронісся ураган. Земля випромінювала їдкий запах гару. На вигорілих ділянках сиротливо маячили понівечені сосни і ялини. Чорніли свіжовикопаної окопи, залишки згорілих машин, розсипами блищали стріляні гільзи.

Від жителів Полоневичей ми дізналися, що в цих місцях йшов бій з великим ворожим десантом. Колгоспники розповіли, як вони допомагали нашим бійцям окопуватися, виносити і вкривати поранених.

Це було на п’ятий день війни. Рано вранці прилетіли фашистські літаки і недалеко від села скинули десант. Хлопці бачили, як гітлерівці поспішно рили окопи, маскували техніку.

Незабаром троє ворожих розвідників з’явилися в сусідньому селі Борове. В цей час біля магазину зібралося багато народу. Туди і підійшли німці. Самовдоволені, обвішані зброєю, вони з презирством дивилися на гурт людей. Потім один з них зняв з плеча фотоапарат і скочив на ґанок магазину. Але не встиг він навести об’єктив, як стрімголов полетів униз.

— Фашистська сволота! — задихаючись від гніву, кинув йому наш земляк Володимир Досин.

Гітлерівці пороззявляли від подиву роти. Ще б! Замість підлесливості важкий ляпас.

— Руссише швайне! — закричав, піднявшись, невдалий фотограф і на очах притихлою натовпу випустив у Досина автоматну чергу.

Гітлерівець став нишпорити в кишенях убитого, витягнув залитий кров’ю партійний квиток.— Комуніст! Більшовик! — прохрипів він і ще раз прострочил вже мертве тіло.

А вночі в колону, отходившую на схід, проникли переодягнені гітлерівські шпигуни і спробували направити її на свою засідку. Коли головний машину обстріляли, під гімнастеркою одного з убитих виявили фашистську форму. Гітлерівців швидко викрили і знищили. Тут же атакували засідку, закидали ворогів гранатами.

На підмогу засів в лісі противнику підійшли танки. Один червоноармієць зі зв’язкою гранат кинувся під гусениці головної машини. Пролунав вибух, і танк запалав. Потім був підбитий другий, третій…

Про це нам розповіли поранені червоноармійці, яких переховували колгоспники.

Так, у цих місцях бої ще довго не вщухали. Фашисти були вже в Мінську, а на території Дзержинського району у раз спалахували запеклі перестрілки, чувся гуркіт артилерійської канонади. З вуст у вуста передавалася чутка про незвичайну хоробрість наших бійців. Розповідали, ніби командував ними генерал, але прізвища його тоді ніхто з жителів не знав, вона стала відома лише після війни.

Це був генерал-лейтенант В. В. Болдін. З великим зведеним загоном він пробивався з-під Білостока на з’єднання з головними силами військ Західного фронту і кілька днів вів бої на підступах до Мінська. Тільки на початку липня, прорвавши вороже кільце, загін Болдіна продовжив шлях на схід.

Місцеві жителі чим могли допомагали нашим воїнам, які виходили з оточення. За це фашисти дотла спалили багато сіл, в тому числі і Полоневичи.

Перша жнива війни на білоруській землі | Історичний документ

На п’ятнадцятий день війни ми з Ніною нарешті дісталися до Дзержинська. У цьому місті я народився, тут пройшли мої дитинство та юність. З гнітючим почуттям я дивився навколо і не впізнавав рідних місць: майже весь місто лежало в руїнах. У попелища нашого будинку стояли матір і батько. Побачивши нас, вони кинулися назустріч.

Соц закладки
Соц закладки
Добавить комментарий