В дні оборони дуже активно діяли снайпери. Так, вже відомий снайпер Дмитро Калганов довів рахунок знищених ним гітлерівців до ста дев’яносто чотирьох. Багато ворожих солдатів і офіцерів відправили на той світ снайпери Ташим Мусаєв, Н. Ст. Муравйов та інші.
У перших числах червня в дивізії почалася інтенсивна підготовка до наступальних операцій. У частинах велася напружена робота, що передує настанню. На деяких ділянках ми викопали нові траншеї, пересунувши рубіж оборони ближче до переднього краю супротивника.
Особливе навантаження в ці дні лягла на плечі розвідувальної служби: треба було до кінця з’ясувати картину ворожої оборони. З цією метою розвідники стали проникати у тил противника не тільки вночі, але і вдень. Так, 6 червня розвідгрупа під командуванням молодшого лейтенанта Кукушкіна серед білого дня просочилася крізь німецьку оборону (зрозуміло, після великої попередньої підготовки), знищила вісім фашистів, підірвала кілька бліндажів і, захопивши один кулемет і досить цінні документи, без втрат повернулися назад.
Через три дні бійці розвідгрупи дивізії, подолавши полуторакилометровое болото, захопили «мови» і теж благополучно повернулися «додому». Полонений виявився з 134-го полку 45-ї піхотної дивізії. У зв’язку з цими подіями у дивізію прибули члени Військової ради і представники штабу фронту. Групу прибулих очолював генерал Романенко. І знову почалися розмови з розвідниками. Гості цікавилися методами підготовки до розвідувальних пошуків, тактичними прийомами. Особливий інтерес вони виявляли до дій, що проводяться за допомогою спеціально створених підрозділів, що ми часто практикували.
У ході підготовки до наступу було приділено велику увагу оперативної маскування. На другорядному ділянці створювалася видимість скупчення живої сили і бойової техніки. Ці заходи проводилися за планом штабу армії. Оскільки попереду знаходилося болото, в частинах готувалися кошти для подолання його було виготовлено кілька сот козел, безліч містків, нарізаний чагарник для настилання гаті і т. д.
Але, само собою зрозуміло, що головне, чого ми надавали особливе значення, — це навчання особового складу діям в лісовій заболоченій місцевості. Діяти в лісі та на болотах цілими батальйонами досить складно. Тому дрібні підрозділи в частинах навчалися самостійних дій. В ротах призначалися азимутчики: вони проходили відповідний курс навчання.
З досвіду бойових дій в період лютого — травня 1944 року ми знали, що лісисто-болотиста місцевість утрудняє організацію спостереження, набагато ускладнює створення спостережних пунктів, особливо артилерії. Тому артилеристи дивізії в період оборони та в ході підготовки до наступу застосовували систему кочують спостережних пунктів, побудувавши для цієї мети розбірні вишки. Інтенсивне спостереження велося на флангах. Подібна форма спостереження дозволила розкрити майже всі вогневі точки противника і розшифрувати його систему вогню. А отже, ми отримали можливість з самого початку наступу своїм вогнем могли паралізувати і в основному придушити вогонь ворога.
Дивізія мала великий недолік в особистому складі саперних підрозділів. Щоб якось відшкодувати цей недолік, в полках частина стрільців була переведена в сапери. Вони навчалися правилам розмінування, спорудження та ремонту мостів, доріг, особливо для танків і артилерії. У наступних боях це повністю себе виправдало: ми змогли надати кожній танковій роті один саперний взвод.
З’явилися нововведення і в підрозділах зв’язку. Зв’язківці винайшли спеціальні багатобарвні ракети для виклику вогню артилерії. Раніше бували випадки, коли супротивник своєю ракетою провокував вогонь нашої артилерії, заздалегідь знявши з обстреливаемой позиції живу силу і вогневі засоби. Багатоколірні ракети виключали таку можливість.
Крім того, були сконструйовані сигнал-ракети, які зі зведеним мінним підривником і з відтяжками довжиною 1,5—2 метри встановлювалися на кілочках перед мінними полями. При спробах саперів противника розмінувати наші поля такі ракети вибухали і дозволяли нам приймати контрзаходи. Все це значно посилювало пильність бойового охорони наших частин. Як не намагався ворог розкрити систему нашої оборони, це йому не вдалося. Тільки в травні фашисти групами від 15 до 40 чоловік сім разів намагалися провести розвідку нашого переднього краю, але всі ці спроби були відбиті.
Виходячи з досвіду минулого, при підготовці наступальної операції ми врахували ще одна важлива обставина. Як правило, першу лінію траншей ворога наші воїни займали з ходу. Відкинутий на другу лінію, противник відкривав по зайнятим траншей вогонь з усіх видів зброї. Це затримувало просування нашої піхоти вперед. Доводилося знову виробляти артналет. Щоб в майбутніх боях не було такого, ми наказали піхотним частинам не затримуватися в зайнятих траншеях, а відразу ж після перенесення вогню артилерії на другу лінію траншей підніматися в атаку і гранатами, автоматним вогнем вибивати противника з чергового рубежу оборони. Для «очищення» ж зайнятих траншей були створені спеціальні загони, вони повинні були просуватися слідом за наступаючими стрілками і автоматниками.