Партизанська мудрість: «Стали підозрювати? Біжи!» | Історичний документ

В кінці дня скорботним мовчанням ми вшанували пам’ять страчених. Пораненим при нальоті на в’язницю партизанам потрібна термінова медична допомога. Комітет направив в ліс Юрія Алтуніна. Увечері того ж дня він дістався до загону. Оглянув поранених і зробив перев’язки.

—Ти вже вибач, ні коня, доставити тебе в Дзержинськ, доведеться па своїх двох, — сказав йому Клим.

—Нічого, обійдуся, — посміхнувся Юрій.

На світанку, тепло попрощавшись з товаришами, він лісовими стежками попрямував у бік шосейної дороги.

Високі стрункі сосни нагадали йому лісу під Ленінградом, фінський фронт, куди він потрапив відразу ж після закінчення Свердловського медінституту. Ось так само, як і тепер, у складних умовах, на передовій, доводилося надавати першу допомогу пораненим.

Після фінської кампанії Він служив лікарем у танковій бригаді. Там став кандидатом у члени партії. Бригаду перекинули на Західний особливий військовий округ, в прикордонну зону. Тут вона і прийняла перший удар гітлерівських полчищ. Відступали з важкими боями. Під Мінськом лікар сам був поранений і опинився в таборі військовополонених в Дзержинську. Після одужання, за клопотанням місцевих лікарів, його залишили працювати в районній лікарні.Партизанська мудрість: «Стали підозрювати? Біжи!» | Історичний документ

— Ну, сідай, підвеземо.

Те, що Він кудись відлучився без дозволу та вранці запізнився на роботу, начальство лікарні помітило. До нас дійшли чутки, що його підозрюють. Треба було терміново відправити Юрія в загін.

Квітневим ранком до лікарні на зубожілій шкапі під’їхав Павло Гулевич, в недавньому минулому армійський командир. Він жив у селі Новосады, працював там на молочному пункті і підтримував тісний зв’язок з підпільною групою дзержинського молочного заводу, а в перших числах квітня пішов до партизанів.

Вигляд у Гулевича був непоказний: з плечей звисав пошарпаний кожушок, підперезаний мотузкою, на голові лохматилась стара вушанка. Зі сльозами на очах він благав завідуючого лікарнею послати лікаря до вмираючому дитині в село Телешевичи:

— В окрузі у нас добрим словом згадують доктора Алтуніна. От би його! А я вже не залишуся в боргу.

І він поставив на стіл пляшку самогону, виклав шматок сала. Це подіяло. Сплативши дев’ятнадцять марок за виклик лікаря, Гулевич підхопив валізку доктора і, шанобливо посадивши Алтуніна у віз, торкнув віжки. По дорозі заїхали на квартиру до Юрія, взяли медикаменти, бинти.

— Спритно ти провів нашого шефа! — поплескав Павла Алтунін, коли виїхали за місто.

— Коли брав участь в армійській художньої самодіяльності, навчився. Ну, пішла, пішла! — гримнув Гулевич на коня.

Через кілька днів ми направили до Рыжаку першу групу підпільників з «Штампувальника». Насіння Боброва, Миколи Сарбайцева і ще сім осіб. Четверо товаришів послали в загін кукшевичские підпільники. З Борового пішла в ліс група молодих колгоспниць, серед них агроном Паша Разумова і дочка Емілії Быстримович — Віра. Так на важкий, повний небезпек шлях боротьби з окупантами стала вся родина Быстримовичей мати, син і дочка. Семен до цього часу прославився в загоні, як відважний розвідник і підривник. Віра, а з нею і Паша Разумова стали помічницями лікаря Юрія Алтуніна, а коли вимагала обстановка — бралися за зброю. Сама Емілія Петрівна, славна радянська патріотка, всім, чим могла, допомагала партизанам. За їхнім завданням вона ходила в розвідку, поширювала партизанські листівки і зведення Радінформбюро. У неї на квартирі партизани зустрічалися з підпільниками і обговорювали свої плани.

Слід сказати, що Емілія Быстримович працювала в підпіллі більше півтора років. Якийсь зрадник доніс гітлерівцям, що її діти пішли в ліс, і що сама вона підтримує зв’язок з партизанами. По ночах біля її будинку вороги стали влаштовувати засідки. Одного разу вони увірвалися в квартиру і вчинили обшук. Знайшли листівки. Емілію кинули в дзержинську в’язницю, піддали жорстоким тортурам і розстріляли.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: